БАГЛЮК ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ 1904 (23.12) — 1938 1.03)
Вже протягом
кількох десятиліть постать Григорія Баглюка , відповідального редактора журналу
“Забой” —“Літературний Донбас”, відомого у 20-х роках письменника , привертає
увагу дослідників літературного процесу на Донбасі. Від початку 60-х років , з
часу його реабілітації владою, і до останнього десятиліття його творчий і
життєвий шлях літературознавці і краєзнавці прагнуть піддати ретельному аналізу.
З далекого заокеання хвилі радіостанції
«Голос Америки» з Вашингтону майже кожного вечора доносили до України слово нашого
земляка Володимира Біляїва. Він був у 80-90 роках керівником українського відділу
радіостанції , передачі якої, згідно з приблизними підрахунками, регулярно
слухає від п'яти до семи мільйонів людей в Україні. Відомим як поет діаспори
Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій
“Поліття”. А вже з виданням другої книжки “По той бік щастя” (1979) українська
літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата
Української Могиляїнської Академії Наук за 1980 рік.
У СОНЯЧНІЙ НЕВОЛІ
ЗОБОВ'ЯЗАНЬ Даруйте, читачу, за пафос. Але
він тут виправданий і неминучий. Бо йдеться про самовідданого служителя Слова
Дмитра Григоровича Білоуса. Попри культівсько-застійне глухоліття, попри будь-які
кон'юнктурні перепади він завжди безхитрісно, завзято і, я б сказав, навіть
азартно служив і служить Слову. Цілеспрямовано, затято, повсякденно. Одна із
збірок поета так і називалася — «Обережно: слово!». Крадькома щезали українські
школи, якось несподівано упали тиражі українських видань (бо кількість неуваги
переросла в якість зневаги), хоч суспільний фасад запопадливо гримувався і
маскувався під небувалий розквіт, під нібито зоряну годину нашої культури. Мабуть,
у ту пору такі люди, як Дмитро Білоус, видавалися багатьом філологічними диваками,
надокучливими фанатиками. Та прийшов час, і питання мови сягнуло рівня глобальної
політики.
О. І. Білецький народився 2
листопада 1884p. поблизу Казані в сім'ї агронома. Вчився спочатку в одній з
казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова — в харківській 3-й
гімназії, яку закінчив у 1902p. Далі — навчання на історико-філологічному
факультеті Харківського університету.
Василь Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
(Народився 16
липня 1908)
АВТОБІОГРАФІЯ
16
липня 1908 — село Солониця: дата і місце
народження.
Село невелике, примітне тільки
старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та
широкими солончаками поблизу: звідти в час біди люди, приходячи за десятки верст,
брали «ропу» замість соли; можливо, так було з вікопомної
давнини.
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
(1909—1937)
Богдан-Ігор Антонин
нарадився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота,
котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на
Антонин.
У 1914 р. родина Антоничів
перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. У 1919р. Богдан з
мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного
брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для
галицької Лемківщини.
Атаманюк Василь Іванович родом із с. Яблунева Косівського
району на Івано-Франківщині. Побачив він світ 14 березню 1897 р. у бідній
селянській родині. В 1909-1915 роках навчався в Коломийській гімназії.
Шостого липня 1937 року
Богдана-Ігоря Антонича не стало. Помер поет-філософ на 28 році життя у львівській
лікарні від запалення легенів. Мав на той час добру славу і високий літературний
авторитет. Був автором трьох поетичних книг — «Привітання життя» (1931), «Три
перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Підготовлені до друку ще дві збірки «Зелена
євангелія» і «Ротації» побачили світ посмертно, в 1938 році. Заявив про себе як
поет із оригінальною системою образного мислення, яке запліднювалося і надзвичайно
емоційною вразливістю на найтонший порух живої природи, і глибокою мислительською
працею освіченого розуму над вибудовою цілісної концепції людини та світу, і
«оживленням» у поетичній уяві атавістичних, підсвідомих стихій людського буття і
міфологічно-фольклорних «знаків» повноти зв'язків людини з природою.
