БАГЛЮК ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ 1904 (23.12) — 1938 1.03)
Вже протягом
кількох десятиліть постать Григорія Баглюка , відповідального редактора журналу
“Забой” —“Літературний Донбас”, відомого у 20-х роках письменника , привертає
увагу дослідників літературного процесу на Донбасі. Від початку 60-х років , з
часу його реабілітації владою, і до останнього десятиліття його творчий і
життєвий шлях літературознавці і краєзнавці прагнуть піддати ретельному аналізу.
З далекого заокеання хвилі радіостанції
«Голос Америки» з Вашингтону майже кожного вечора доносили до України слово нашого
земляка Володимира Біляїва. Він був у 80-90 роках керівником українського відділу
радіостанції , передачі якої, згідно з приблизними підрахунками, регулярно
слухає від п'яти до семи мільйонів людей в Україні. Відомим як поет діаспори
Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій
“Поліття”. А вже з виданням другої книжки “По той бік щастя” (1979) українська
літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата
Української Могиляїнської Академії Наук за 1980 рік.
У СОНЯЧНІЙ НЕВОЛІ
ЗОБОВ'ЯЗАНЬ Даруйте, читачу, за пафос. Але
він тут виправданий і неминучий. Бо йдеться про самовідданого служителя Слова
Дмитра Григоровича Білоуса. Попри культівсько-застійне глухоліття, попри будь-які
кон'юнктурні перепади він завжди безхитрісно, завзято і, я б сказав, навіть
азартно служив і служить Слову. Цілеспрямовано, затято, повсякденно. Одна із
збірок поета так і називалася — «Обережно: слово!». Крадькома щезали українські
школи, якось несподівано упали тиражі українських видань (бо кількість неуваги
переросла в якість зневаги), хоч суспільний фасад запопадливо гримувався і
маскувався під небувалий розквіт, під нібито зоряну годину нашої культури. Мабуть,
у ту пору такі люди, як Дмитро Білоус, видавалися багатьом філологічними диваками,
надокучливими фанатиками. Та прийшов час, і питання мови сягнуло рівня глобальної
політики.
О. І. Білецький народився 2
листопада 1884p. поблизу Казані в сім'ї агронома. Вчився спочатку в одній з
казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова — в харківській 3-й
гімназії, яку закінчив у 1902p. Далі — навчання на історико-філологічному
факультеті Харківського університету.
Василь Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
(Народився 16
липня 1908)
АВТОБІОГРАФІЯ
16
липня 1908 — село Солониця: дата і місце
народження.
Село невелике, примітне тільки
старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та
широкими солончаками поблизу: звідти в час біди люди, приходячи за десятки верст,
брали «ропу» замість соли; можливо, так було з вікопомної
давнини.
В годы эмиграции 3. Н. Гиппиус воспоминала: "Удивительное это было
существо, Боря Бугаев! Вечное. ,,игранье мальчика", скошенные глаза,
танцующая походка, бурный водопад слов, на все „да — да — да", но
вечное вранье и постоянная измена. Очень при этом симпатичен и мил;
надо было только знать его природу, ничему в нем не удивляться и ничем
не возмущаться. Прибавлю, чтобы дорисовать его, что он обладал
громадной эрудицией, которой пользовался довольно нелепо. Слов?
„талант" к нему как-то мало приложимо. Но в неимоверной куче его
бесконечных писаний есть кое-где проблески гениальности".
Бедный (настоящие имя и фамилия — Придворов Ефим Алексеевич) Демьян (1883 — 1945), поэт.
Родился 1 апреля (13 н.с.) в селе Губовка Херсонской губернии в
семье церковного сторожа. С детства постиг тяготы жизни. Учился в
сельской школе (1890 — 96), откуда вынес любовь к русской литературе. В
1896 поступил в военно-фельдшерскую школу в Киеве. Тогда же начал
писать стихи, эпиграммы, мечтая стать литератором. С 1900 по 1904
служил в казармах ротным фельдшером, продолжая самообразование.
Русский поэт. Глава анакреотического направления в русской лирике
("Веселый час", "Мои пенаты", "Вакханка"). Позже пережил духовный
кризис ("Надежда", "К другу"); в жанре элегии — мотивы неразделенной
любви ("Разлука", "Мой гений"), высокий трагизм ("Умирающий Тасс",
"Изречение Мельхиседека").
Биография
Родился 18 мая (29 н.с.) в Вологде в родовитой дворянской семье.
Детские годы прошли в родовом имении — селе Даниловском Тверской
губернии. Домашним воспитанием руководил дед, предводитель дворянства
Устюженского уезда.
С десяти лет Батюшков обучался в Петербурге в частных иностранных пансионах, владел многими иностранными языками.
С 1802 жил в Петербурге в доме своего дяди М. Муравьева, писателя и
просветителя, сыгравшего решающую роль в формировании личности и
таланта поэта. Он изучал философию и литературу французского
Просвещения, античную поэзию, литературу итальянского Возрождения. В
течение пяти лет служил чиновником в Министерстве народного просвещения.
Родилась 4 февраля (17 н.с.) в Москве в семье ветеринарного врача.
Получила хорошее домашнее воспитание, которым руководил отец. Училась в
гимназии, где и начала писать стихи. Одновременно занималась в
хореографическом училище, куда на выпускные зачеты приехал А.
Луначарский и, прослушав стихи Барто, посоветовал ей продолжать писать.
В 1925 были опубликованы книжки стихов для детей — "Китайчонок Ван
Ли", "Мишка-воришка". Беседа с Маяковским о том, как нужна детям
принципиально новая поэзия, какую роль она может сыграть в воспитании
будущего гражданина, окончательно определила выбор тематики поэзии
Барто. Она регулярно выпускала сборники стихов: "Братишки" (1928),
"Мальчик наоборот"(1934), "Игрушки", (1936), "Снегирь" (1939).
В 1937 Барто была делегатом Международного конгресса в защиту
культуры, который проходил в Испании. Там она воочию увидела, что такое
фашизм (заседания конгресса шли в осажденном пылающем Мадриде), Во
время Отечественной войны Барто часто выступала по радио в Москве и
Свердловске, писала военные стихи, статьи, очерки. В 1942 была
корреспондентом "Комсомольской правды" на Западном фронте.
1787 — 1855