8 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
«Хазяїн» X. К. Карпенка-Карого — видатне досягнення української драматургії XIX століття
І. Карпенко-Карий — корифей української драматургії, його ідеї не вмерли, «вони живуть поміж людьми і, намагаючись втілитись у живі форми, прибрати реального змісту, нагадують їм про того, хто їх витворив, кому вони завдячують своєю появою на світ...» (Симон Петлюра). І. Я. Франко назвав І. Карпенка-Карого першим майстром на ниві української драматичної літератури.
Межі об'єктів творчості драматурга — українське село, бідне, обшарпане, з тисячами злиднів, що визирають з кожної хати. Чорні духи зробили з цього села пекло, з якого так тяжко вийти селянинові.
Творча спадщина І. Карпенка-Карого багата на комедії, чільне місце серед яких посідає комедійна трилогія, до якої входять «Розумний і дурень», «Сто тисяч», «Хазяїн».
У цих творах на перше місце автор ставить не проблему обшарпаного українського села, а проблему блискавичного збагачення хижака-хазяїна. Хто він, хижак-хазяїн? Нещодавно селянин, а в епоху розвитку капіталізму в Україні, нічим не гребуючи, хоче посісти місце колишніх поміщиків.
Кращою комедією, на мій погляд, у цій трилогії є п'єса «Хазяїн», головний герой якої Терентій Гаврилович Пузир. Ця п'єса засвідчує нову сторінку в історії української драматургії XIX ст. На основі чого ми стверджуємо думку про те, що «Хазяїн» — видатне досягнення драматичного твору?
На мій погляд, на перше місце треба поставити реалістичне відтворення дійсності на сторінках комедії. Ця дійсність віддзеркалюється в образі Пузиря. Вчорашній Калитка, Терентій Гаврилович має «більше землі, ніж у нашім герцогстві». У нього декілька економій, де працюють робітники; він має тисячі пудів зерна, випасає на своїх полях отари чужих овець, за якими доглядають не тільки чабани, а й іноземний спеціаліст. В молодості Пузир багато працював, разом з дружиною йшов наосліп, з усього користь брав. І ось тепер — він мільйонер. Здавалося б, треба зупинитись. Та не такий Терентій Гаврилович. Жадоба до наживи керує кожним його кроком. Він удосконалює механізм збагачення: розробляє методику «дешевого робітника», поступається етичними нормами стосунків у сім'ї, всіляко принижує тих, хто поряд з ним. Його хазяйське колесо викувало феногенів, ліхтаренків, для яких у світі наживи нічого святого немає. Вони, як і їх хазяїн, хочуть «користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть».
Досить правдиво, на мій погляд, драматург говорить про життєві принципи Пузиря: обдирати, обдурювати, грабувати, оббирати. При чому, слід відзначити, ці ж принципи він в спадщину передає своїм підлеглим. Пузир переконаний в тому, що в цьому світі, світі нових соціально-економічних стосунків, всі крадуть, «кругом крадуть», обкрадають і його.
Для Пузиря несумісні поняття «хазяйнувати» і поняття честі, порядності, щирості, сумління. Котляревський йому «без надобності», в степах Гоголя він не бував. А якщо й здав незначну суму на дитячий притулок, то не тому, що був гуманним, а тому, що честолюбство заговорило: на шиї всі побачать нагороду, якщо підстригти бороду.
Новаторство І. Карпенка-Карого, як мені здається, і в тому, що він у п'єсі порушує через образи Калиновича, учителя гімназії, і Соні проблему просвітительства. Проте глибокого тлумачення ця проблема не набула.
Звернути увагу хочу ще на одну інновацію в п'єсі «Хазяїн»: зображення протиріч між «хазяями-мільйонерами» і тими, хто на них працював. До цієї проблеми зверталися і попередники І. Тобілевича, проте саме він надає їй нового звучання. Хлопець Зозуля — позасценічний образ, однак ми сприймаємо його як чесну, працездатну людину. Зозуля стає жертвою наклепу, його порядність, невміння постояти за себе привели юнака на ганебний шлях. Хлопець покінчив життя самогубством. Автор, думаю, вмотивовує цей вчинок сільського парубка соціальними протиріччями. Прийде час, і селянин більш упевнено заявить про свої права на землю.
Реалістичне відтворення життя українського села в період бурхливого розвитку капіталізму, по суті, сформувало тему п'єси, яку автор визначив сам: стяжання заради стяжання без жодної іншої мети.
П'єса актуальна і сьогодні. І, можливо, саме сьогодні, а ніяк не раніше. В наш час багатьма людьми оволоділо «стяжания заради стяжания»,. Перекреслюються ідеали, духовність, менталітет, в кінці кінців, майбутнє України.
До чого ж ми дійдемо? П'єса закінчилася фізичною і моральною загибеллю головного персонажа. Причина цього — дії наосліп. Чи не треба негайно, тим, хто по трупах йде до збагачення, задуматися над завтрашнім днем?!
