Колись відомий в усьому світі дослідник
природи Джеральд Даррел сказав дуже мудрі слова: «Пам'ятайте, у рослин і
тварин немає депутатів, їм нема кому писати й скаржитися, за них нікому
заступитися, крім нас, людей, котрі разом з ними заселяють цю планету».
На жаль, віками повелося так, що людина винищувала тих, кого іноді
тепер називає своїми меншими братами. Не завжди пострілами у
безневинного птаха чи звіра. Часто своїми нерозумними діями. Наша країна
переживала час, коли активно почали осушувати болота. В результаті
зникали ті види птахів, для яких болотиста місцевість завжди була
природним середовищем існування. Чимало заплав, луків пішло під воду під
час створення штучних морів. Сьогодні вже говорять про те, що такий
підхід був недоцільним. Але втраченого не повернеш. І від цього також
найбільше постраждала природа.
Тому ті звірі й птахи, які колись були традиційними для України,
сьогодні стають феноменами природи, рідкісними зразками фауни нашого
краю, «експонатами» для «Червоної книги» чи музею природи.
Чорний
лелека, пугач, сип... Цих птахів можна назвати патріархами нашого
природного світу. Вони пережили багато епох, катаклізмів, існували
мільйони років. Але тепер можуть зникнути як вид, стають приреченими на
вимирання.
Ми втрачаємо не тільки птахів, а й народні звичаї, які формувалися
віками, привчали людей з раннього дитинства шанобливо ставитися до своїх
слабких супутників на планеті, до охорони навколишнього світу. В
українській національній традиції раніше існувало чимало діянь,
пов'язаних з птахами, спрямованих на розуміння того, що кожну слабку
пташину треба берегти, не завдавати їй шкоди.
Скажімо, навесні, перед поверненням з вирію перелітних пташок,
обов'язково відбувалося вже втрачений сьогодні обряд закликання птахів.
Виходячи на простір за село, діти голосно гукали:
Пташок викликаю
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Летіть,
ластівоньки,
Пасти корівоньки...
Раніше люди уважно
придивлялися до того, як ведуть себе птахи. Адже мають вони природній
інстинкт, який віщує багато про що: з'явилося взимку біля будинків
чимало синиць — чекай холодів, прилетіла вівсяночка — почнеться весна.
Споконвіку в нашого народу були улюблені птахи, до яких ставилися з
особливою любов'ю. Якщо селилися на хаті лелеки, родина раділа. Адже цей
птах приносить щастя. Берегли також ластів'яче гніздо під стріхою. Бо й
ластівки добро віщують. Недаремно, мабуть, виникло повір'я: коли бачиш
першу ластівку, їй вслід обов'язково потрібно кинути грудочку землі і
промовити: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро».
Звичайно, це лише традиції. Можна вірити в їх силу чи сумніватися.
Але спрямовані вони на виховання любові до природи, живого світу на
землі, фауни
рідного краю. Така іронія долі, що для людини політ в
космос сприймається мало не буденною реальністю, а збереження польоту
одного-єдиного птаха у синьому небі може стати непереборною проблемою.
Ми дуже мало знаємо про те, як виникають ті чи інші види природи на
землі, чому вони зникають, звідки взялася така пошесть як пташиний грип.
Наші наукові знання настільки мізерні, що ми не можемо спрогнозувати,
як позначиться на існуванні людини втрата того чи іншого живого виду,
наскільки фатальним для існування планети може стати погіршення
екологічного стану природи загалом.
Може, екологія природи починається з екології наших душ, з чистоти
помислів, з якими сприймаємо навколишній світ, від того, чи знайдемо
взимку крихту хліба для маленької синички, чи вилікуємо пораненого
лелеку, чи не випалимо з нерозумної голови очеретяні плавні біля річки
чи суху траву вздовж дороги, в яких живуть цілі колонії необхідних для
природної рівноваги істот? Хто тепер замислюється над необхідністю
оберігати беззахисних пташок тоді, коли починається так званий сезон
тиші, й у гніздах стають на крило молоді птахи?
Вчені багатьох країн вважають, що охорона рослинного і тваринного
світу на землі — одна з найактуальніших сучасних проблем людства. От
тільки далеко не всі представники цього людства усвідомлюють загрозу,
яку несе зникнення живих видів на планеті. Ми забуваємо, не розуміємо
або не хочемо зрозуміти, що природа тендітна. Вона — храм, в який треба
приходити з чистими помислами і чесними думками, який потрібно оберігати
від шкідливих впливів, злого умислу тих, через кого страждає живий
світ.
Сьогодні радіоефір, екрани телевізорів заполонила реклама,
покликана «робити» гроші. Чому нікому не спаде на думку, що найбільш
актуальним має стати заклик: «Не піднімай руку на птаха! Зупинись!
Подумай! Може, він останній? Може за ним прийде твоя черга залишити цей
світ?».
