8 КЛАС
ТВОРИ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ
Відображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних
думах та піснях
Хвилюється золоте збіжжя колосистого моря
під високим склепінням блакитного неба, хлюпочуть повноводні ріки в
зеленому вінку кучерявих верб, медами пахнуть буйні трави, великий шум
іде тінистими дібровами.., Та кожна п'ядь цієї квітучої землі щедро
полита кров'ю, засіяна кістками, скроплена дрібними росами-сльозами. Із
давніх-давен заздрісні сусіди посягали на дивовижну красу цього
замріяного краю. І вставали на захист рідної неньки України могутні
богатирі-герої, що їх зібрала під своїми малиновими прапорами Запорозька
Січ. Відчайдушно хоробрі, завзяті та дужі, вони, не шкодуючи сил і
самого життя, невтомно воювали зі своїми одвічними ворогами: то татарами
й турками, то ляхами-католиками. Скільки їх полягло на кривавих полях
битв! ї загубилися б ті славні подвиги патріотів на далеких шляхах
історії, якби не увічнив їх народ український у своїх безсмертних думах
та піснях.
Яким же він був, отой легендарний запорожець? Ось перед нами
яскравий представник славного лицарства — козак Голота. Зневаживши «шати
дорогії», байдужий до всякого зовнішнього блиску, він сповнений
гідності захисника Вітчизни. Сам-один розгулює полем килиїмським і «не
боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», бо певний своєї козацької
відваги. Хіба під силу здолати такого хвалькуватому татарину? Жоден
ворог не міг зрівнятися з козаком могутньою силою духу та безмежною
волелюбністю. Тривалий час пробув у турецькій неволі Самійло Кішка, але
зберіг відданість рідній землі й вірі християнській. Даремно лукавий Лях
Бутурляк намовляє його поламати на собі хрест, щоб заслужити милість
Алкана-паші:
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
А буду в землі
козацькій
голову християнську покладати,
рішуче
відповідає боягузу і зраднику безстрашний гетьман. Гідно витримавши
тяжкі випробування, Самійло Кішка здобуває собі та побратимам омріяну
волю й повертається до рідних берегів Дніпра — Славути.
Дума «Іван Богун» змальовує іншого народного героя, який теж
потрапив у скрутне становище. Обороняючи Вінницю від польських шляхтичів
та турків, він мужньо витримує облогу міста і, дочекавшись загонів
Богдана Хмельницького., розбиває ворога. Такими відважними, волелюбними й
нездоланними закарбовані улюблені герої в українських думах — Цьому
своєрідному фольклорному жанрі, якого не зустрінеш більше ніде.
Своїм змістом думи подібні до історичних пісень, які теж, зображують
тяжкий шлях нашої" Вітчизни у боротьбі з чужинцями. Тут ті ж герої —
переважно відчайдушне й безстрашне запорозьке козацтво. Ось легендарний
Байда, мужній і нескорений козацький гетьман, що не піддався на спокуси
влади й багатства. Адже найбільше багатство — то вогонь його душі, що
палає любов'ю до рідної землі. Та любов додає йому сили й снаги,
допомагає гідно витримати жорстокі тортури й мученицьку смерть. В уяві
народу Байда — казковий богатир, здатний не тільки з честю вистояти в
моральному двобої з ворогом, а й помститися за народні кривди.
До улюблених героїв нашого народу належить і славний гетьман Богдан
Хмельницький, возвеличений у багатьох думах та піснях:
Чи не той
то хміль,
Що коло тинів в'ється?..
Ой той то Хмельницький,
Що з ляхами б'ється.
Хмельницький виступив на історичному
терені, щоб захистити уярмлений і знедолений український народ. Він
правив Україною так, як самостійний, незалежний від чужинців володар. За
це народ і прославив мудрого гетьмана та його сподвижників у піснях «Ой
Богдане, батьку Хмелю», «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Ой з-за гори
чорна хмара» і в багатьох інших.
Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки
Та заберімося в боки!
Загнали
панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки.
Проте
не завжди народ оспівував лише перемоги козацтва. Усього бувало в нашій
історії, нерідко траплялися поразки і смерть героїв. Сумним плачем за
полеглим відважним лицарем звучить пісня «Ой Морозе, Морозенку».
Нерівними були сили в цій жорстокій битві з ворогом, та «ні один козак
не здався живим у неволю». Може, саме тому й вирвали татари хоробре
Морозенкове серце, що в ньому жила його люба Україна? її дорогий образ
освітлює останні хвилини життя героя:
Поставили Морозенка
На Савур-могилу:
«Дивись тепер,
Морозенку,
На свою Україну». Та все ж крізь плач і стогін звучить
у народних піснях свята надія на відродження рідної Вітчизни:
А
ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну,
Гей,
гей, та розвеселимо!
Ті пісні та думи вже цілі століття живуть
на українській землі, бентежачи душі нащадків славного козацтва.
У
них оживають трагічні й героїчні сторінки нашої історії. Гордістю
сповнюється серце українця, що веде свій рід від такого міцного кореня. А
може, пече душу й сором за власну жалюгідність? Може, час уже
замислитися: чиїх батьків ми діти? Хіба такими безпорадними уявляли нас
славні предки? Чи в надійних руках сучасне і майбутнє страдниці України?
Задумайся над цим, дорогий мій сучаснику!
Источник: http://www.ukrlit.vn.ua |
