7 КЛАС
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Образна сила поезії Рільке
Вірші австрійського поета Райнера Марії
Рільке мають філософське спрямування:
По всьому — це. І це кінець
надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить,
Що
Ти єси, хоч зник для мене Ти?
У його поезії вражає сприйняття
ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним
кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші.
Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з
впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена
питаннями про місце, роль і долю людини в цьому жорстокому світі, де
«пітьма горує над усім». Завдяки саме такому гострому світосприйняттю
поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:
Ах, чи хто-небудь
ше нам потрібен?...
... почуваєм
себе ми не зовсім, як вдома,
в усвідомленім світі...
Цим і
доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому
буттю людини, її душевним переживанням та вічним проблемам життя й
смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути
самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:
Бездомному вже дому не знайти,
Самотній — самоти вже не
здолає,
Не спатиме, читатиме, листи
Писатиме чи вийде в
парк брести
Алеями, де листя опадає.
Не раптово автора
привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його
ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними
словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні,
спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка
жодного разу не цікавилася ними, змусити людину бентежитися й
хвилюватись через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості,
щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. І тут можна
навіть провести паралелі, вказати на зв'язок між деякими головними і
часто вжитими термінами в поезії Рільке.
Слово та Бог. Поет надає слову таку владу й силу над людським
станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і
змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть
вбити:
Слова убогі і щоденно вжиті, —
я їх люблю, непишні ці
слова...
або
Я так боюсь всіляких людських слів.
На
все у них є ясний рішенець.
Іноді стає сумно за Слова, бо
втрачають вони цінність для багатьох:
Давно зужиті всі слова.
Так і влада Бога над людськими долями
то лагідна, то жорстока, повна «страшної» справедливості:
Волай,
волай!
Можливо, крик долине й приведе
Спасителя сюди...
О, Господи, дай кожному його єдину смерть.
Вмирання з кожного
життя іде,
тут він кохав, творів і горя мав ущерть.
Так
само об'єднані поняття життя та смерті, які в жодному разі не
відокремлюються, а навпаки, доповнюють і немов продовжують одне одного.
Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і
цінуємо ми його за те, що таких поетів раніше знищував тоталітарний
режим: за «їхню вищість, образність, духовну аристократичність» та
вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони
найкраще розуміли й космічну самотність.
