6 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Політ мрій (про поезію Ірини Жиленко)
Поетеса Ірина Жиленко народилася в 1941
році в Києві. Вона рано втратила батьків. Потім навчалася і працювала
одночасно. Коли Ірина закінчила вечірнє відділення Київського
державного університету імені Т. Г. Шевченка, то спочатку працювала
вихователькою в дитячому садку, потім — у редакціях газет та журналів.
В творчому доробку поетеси є багато поезій для дітей. Це книжки
«Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки буфетного
гнома», «Двічі по два дорівнює кульбабці» та інші.
Дуже помітна блискуча гра фантазії у поезії Ірини Жиленко:
Злітайте! Небо ж бо велике,
Хто на Пегасі, хто і так...
Напевно,
поетеса Ірина Жиленко не мислить свого життя без польоту мрій. Вона
знає, що діти, її улюблені читачі, часто літають «на кульках, планерах
і зміях» в своїй уяві, і саме тому вона вирішила випустити в повітря і
свою чарівну Жар-птицю, щоб було чим захоплюватись, щоб було чому
радіти, щоб посвітліли лиця у всіх, хто побачить це диво. Проте
екзотична пташка, не звична до співів, захворіла і тепер лікується
вдома. Вона п'є молоко, їсть родзинки, читає журнали, щоб подарувати
новорічну радість дітям своїм новим польотом. Не всі, однак, раді
Жар-птиці — стара кульгава ґава, яка вважала себе Павою, знайшла
чарівну пташку занадто яскравою, її думку підтримали ворони. Та добре,
що у Жар-птиці більше прихильників, ніж ворогів, тому її завжди чекають
із нетерпінням діти і дорослі. Про цю історію Ірина Жиленко повідала у
вірші «Жар-птиця».
Звичайно ж, незмінним новорічним гостем дітвори є Дід Мороз. Він
стан персонажем вірша «Підкова». Золоту підкову, загублену стареньким
Дідом Морозом, знайшла лірична героїня твору. Вона, незважаючи на
цінність цієї знахідки (адже підкова може притягувати щастя), вирішує
повернути її назад до Лапландії. Для багатьох такий вчинок залишиться
незрозумілим. "У вірші є гіперболізований образ «сімсот роззяв». Під
ним легко вгадуються ті, хто заздрить чужому щастю, й ті, хто береться
судити про чужі добрі вчинки.
Ірина Жиленко завдяки блискучій грі фантазії створила у вірші
неповторний образ красуні-зими. Сніг у її вірші стає «звичайним» тільки
в кінці твору, а до того він світився різноманітними кольорами:
зеленим, рожевим, блакитним, ніжно-фіолетовим.
Атмосфера свята продовжує панувати і у вірші «Гном у буфеті».
Старенький буфетний гном добре знає усю родину, адже оселився він у цій
господі дуже давно.
На свята гном золотить сервізи, дарує
слухняним дітям шоколадки і нашіптує їм казки. Маркіза з фарфору
навчила гнома чемних манер і він став справжнім франтом. Тож, втягнувши
в петлицю троянду, надівши свого незмінного багрового ковпачка, гном
іде до своєї дами на чай. А грає їм цвіркун-музикант на скрипці. Так
проходять століття, але свята зустрічі зі стареньким мешканцем буфету
чекають усі.
Отже, кожен із розглянутих віршів Ірини Жиленко дарує читачам свято
зустрічі їх справжньою поезією. А її не може бути без яскравої
образності, польоту фантазії, вміння поєднати найтонший ліризм із
іронією і гротеском. І хочеться вірити, що утвориться та спільнота
людей, що відчувають красу, про яку писала Ірина Жиленко:
Ми — це дихання тисячі щасть.
Ми — це ніжність небес на щоці.
Ми — це ти, і ось той, і ось та —
невичерпна безсмертна спільність.
Ми — це щедрість і доброта.
Людина,
яка прагне створити таке суспільство, назвала себе «homo feriens» —
людина святкуюча. Тож нехай вірші Ірини Жиленко стануть популярними,
можливо тоді в світі з'явиться більше оптимістів, більше щасливих і
добрих людей.
