6 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Хто є хто? (за оповіданням Володимира Винниченка «Федько-халамидник»)
Прочитано останні рядки оповідання
Володимира Винниченка «Федько-халамидник», в якому автор розповів про
двох хлопчиків — Федька і Толю.
Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: «розбишака»,
«наче біс який сидів у хлопцеві», «босявка», «сибіряка», «пробий
голова», від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає
неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою
в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає
передбачливо зібрану дощову воду. Скарг на Федька не злічити. Виходить,
що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж серед товаришів
хлопець був лідером, чому вони не зводили з ним рахунків за кривди та
знущання?
Федька друзі не боялися, а дуже любили. Усі хлопці тягнулися до
нього, дорожили дружбою з ним. Товариші знали, що він був добрий, часом
тільки дражнився, пустував по-дитячому, умів щось цікаве вигадувати,
цінували його за вірність у дружбі, бо вмів берегти таємниці.
Коли за витівки ремінь батька «виховує» Федька, він терпляче, без
сліз терпить покарання, поводиться надзвичайно гідно: «Якби він схотів,
то міг би відбрехатися, але Федько брехати не любить. Не любить також
Федько товаришів видавати». Батько й сам поважає сина за чесність і
відвертість.
Та найбільше позитивні риси хлопчини виявляються у порівнянні з
Толею. На противагу Федькові, він був «ніжною, делікатною, смирною»
дитиною, «чемненьким та чепурненьким». Толя час від часу сам
напрошується у Федькове товариство. Після ризикованих розваг повертався
він додому «задрипаний, подраний, з розбитим носом», за що Федька знову
«кладуть на стілець і луплять». Тихий Толя настільки переповнюється
заздрощами до Федькового авторитету лідера, що шукає способу принизити
ватажка підлітків і скинути його з «трону».
Найбільше схвилювала розповідь про перехід Федьком весняної ріки.
Коли «халамидник» подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув
себе прикро враженим і вирішив зробити те саме. І що ж? Федько і тут
пожалів свого заздрісника: коли панич на крижині розгубився і почав
плакати, хлопець кинувся його рятувати. Опинившись через це у крижаній
воді, Федько ледь живий вибрався на берег, де вислухав немало погроз і
заробив стусанів від матері. Проте і тут не забув захистити Толю, який
за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже
«халамидник» робить останній у житті благородний вибір: він заявляє, що
сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає паничеві уникнути гніву
батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження,
а «били вже як слід».
А розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого
рятівника, потім спостерігав з вікна його похорон, бо «було цікаво
дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника», далі весело
«перекрутивсь на одній нозі, і тут вчинивши підлість, бо пташину,
згідно із закладом, Федько пообіцяв Толику тільки в тому разі, коли не
зуміє перейти річку». Так «чистенька, ніжна, з щічками, як проскура»,
зіпсована дитина ніде не упускає свого.
Читаючи оповідання, відчуваєш, як автор любить людей, вболіває за
них, переживає разом з ними їхню нелегку долю, співчуває. Цей твір про
добро і зло, про порядність, чесність, про те якою має бути людина.
