6 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Тривоги дитячої душі (Неповторний світ дитинства в поезіях Лесі Українки)
Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
Леся Українка
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі,
висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома
українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко
відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна
було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона
виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх
любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга,
Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та
мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали,
що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала
користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших
мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на
літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину,
яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від
ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на
безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому
замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального
життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із
простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими
дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка
допомагала, як могла: вчила їх грамоти.
З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона
могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй
забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати
перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось
боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «Як дитиною,
бувало...». Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій
уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не
плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї
жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи
навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на
малюнках до середньовічних балад» а на тих, хто прибитий до землі
списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «Мрії».
Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «Ти мене убити можеш, але
жити не примусиш». Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:
Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько.
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Ці
мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама
знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в
руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають
кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її
дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!
Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.
З
самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її
ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса
походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від
слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка».
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до
людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як
чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.
