У
ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші,
оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти
друковане слово.
Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати
для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії
знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті.
Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.
Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і
сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської
Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні
маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний
літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором.
Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення
слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною
книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності —
«Слово о полку Ігоревім».
Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними
могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли
їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск
Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших
несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все
більше і вони були кращої якості.
Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам
здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших
людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих
ситуаціях.
Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно
здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту
інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень
місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві
живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити
думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників
минулих поколінь.
В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна
наука в нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще
більшого розквіту здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних
літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто
читав їх вдень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали
книги з грецької мови на слов'янську.
Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і
про розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в
Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів
навчати їх.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це
дійсно так.. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати
через століття і краще розуміти сьогодення.
