5 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Світове дерево
Цілісним образом, який синтезує всі
відношення між богами, є у слов'ян світове дерево. У слов'янських
фольклорних текстах зазвичай у цій ролі виступають Вирій, райське
дерево, береза, явір, дуб, сосна, яблуня. Три основні частини світового
дерева пов'язані з різними тваринами: гілки та вершина — з птахами
(сокіл, соловей, Див), а також із сонцем і місяцем; стовбур пов'язаний
із бджолами; корені — зі хтонічними тваринами (змії, бобри). За
допомогою світового дерева моделюється потрійна вертикальна структура
світу — три царства: небо, земля та пекло, четвертинна горизонтальна
структура (північ, захід, південь, схід, чотири вітри); життя і смерть
(зелене дерево, яке росте і цвіте, та сухе дерево).
Світ здавався слов'янам дуже схожим на яйце. Посередині
слов'янського Всесвіту розташована сама Земля, як жовток у яйці. Верхня
частина «жовтка» — наш Живий світ, світ людей. Нижня частина — Світ
Мертвих, Країна ночі. Для того, щоб потрапити туди, треба перетнути
Океан-море, що оточує Землю. Або прорити колодязь, і камінь буде падати
в цей колодязь дванадцять днів і ночей.
Навколо Землі розташовані дев'ять різних небес. Кожне з дев'яти
небес слов'янської міфології має своє власне призначення: одне — для
Сонця та зірок,
інше — для Місяця, ще одне — для хмар і вітрів.
Сьоме небо слов'яни вважали «твердю», прозорим дном небесного Океану.
Там зберігаються запаси живої води, джерело дощів.
На будь-яке небо потрапляють завдяки Світовому Дереву, що пов'язує
між собою Нижчий Світ, Землю і всі дев'ять небес. Світове Дерево схоже
на величезний дуб. На цьому дубі зріє насіння усіх дерев і трав.
У міфах слов'ян збереглися легенди про дуби, які існували ще до
створення світу. В українських колядках співають про те, що в той час,
коли не було ані землі, ані неба, а тільки одне синє море — повітряний
океан, — серед цього моря стояли два дуби, а на дубах сиділи два
голуби. Голуби спустились на дно моря, дістали піску та каміння, з
якого й утворились земля, небо і небесні світила.
Слов'янська казка розповідає про дуб, який виріс до самого неба.
Поліз старий на те дерево, ліз він ліз і заліз на небо. На небі сидів
півник-золотий гребінець, який у вогні не горить, у воді не тоне. Ще
там стояли чарівні жерновки — емблема весняної грози, яка дає землі
родючість, а людям — їх насущний хліб.
Слов'янські боги збиралися під Світовим деревом, щоб вирішувати
долі людства. Слов'яни творили суд і правду під старими дубами і
глибоко вірили, що всі вироки, які проголошено під сінню старих дубів,
виголошено завдяки навіюванню божеств.
Багато властивостей світового дерева зберігає не тільки дуб, але й
осика. Осика рятує від чаклунів, упирів та відьом, які грають роль,
похідну від Змія-Велеса. Змій-Велес висмоктує молоко-дощ із небесних
корів-хмар. Чаклуни, упирі та відьми крадуть дощі і роси, видоюють і
висмоктують корів, п'ють кров у людей. Щоб захистити себе і худобу,
слов'яни використовували осику.
Міфічне світове дерево-хмара, з-під коренів якого тече жива вода
дощу, розцвітає вогняним кольором-блискавкою Перуна. Демонічні змії та
відьми, з жадібністю кидаючись на цей улюблений напій живої води,
потрапляють під удар громових стріл Перуна. Це також робить і Перунова
палиця — загострений осиковий кіл.
У слов'янських казках чаклуна може вбити тільки осиковий кіл. По
кутах двору для худоби ставлять зрублені осики — це лякає відьом. Як
засіб врятування від хвороб, які наслані нечистою силою, використовують
осику. Наприклад, якщо болять зуби, беруть осиковий сучок і прикладають
до хворих зубів. Потім читають замовляння: «На морі на океані, на
острові на Буяні стоять високі три дерева, під тими деревами лежить
заєць; переселись ти, зубний біль, до того зайця!».
