Почався навчальний рік. Разом з цим
почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях,
а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу.
Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку.
Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи.
Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не
викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив.
Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому
після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами
Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні,
батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія є ще молодший
братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми
прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки.
Ми ніби прозріли, що картопля, буряк, морква та інша городина на
ділянці Олексія може загинути, бо він не в змозі сам подбати про город,
бо йому треба і до мами в лікарню сходити, і братика забрати з
дитсадка, і впоратися по господарству.
Тоді ми домовилися, що наступного дня зразу після уроків візьмемо
дома лопати, відра та мішки і підемо на город Олексія, щоб зібрати
урожай, допомогти однокласнику. Так ми і зробили. До нас ще приєдналася
мама Петрика, яка давала вказівки, радила.
Працювали ми до темряви. Зате вже пізно вечором привезли у двір
Олексія багато мішків з картоплею, буряками, морквою та іншою
городиною. Допоміг нам це привезти на машині батько Сергія, бо він
шофер.
Олексій не зрозумів одразу, що діється. Але потім йому
стало все ясно. На очах у нього заблищали сльози, але то були сльози
радості.
Розчулений, він щиро подякував усім нам за допомогу та увагу до його сім'ї.
