"Тату не лізь з чобітьми на престіл"! – "Нічого сину, аби душа була чиста"! (то ніби злодії церкву обкрадали).
А по козацьки: хоч вкрав, то мовлять що добув.
Баба ворожила, та й головою наложила.
Бодай тебе за серце взяло!
Брав не пишався, верни не встидайся.
Була не була, а як вош ізняла.
Вже воно його рук не втікло.
Взяв він за своє — буде тямити.
Візьме хоч з вогню. — І з вогню вкраде.
Вовк і лічене бере.– і лічені вівці.
Ворожила не ворожила, а від тебе не відходила.
Ворожила, доки не вложила.
Господар бережеться, а злодій давно його береже.
Грошам лиця не має (укравши легко розтратити).
Е, це він дугою косить (краде).
Замок для доброго чоловіка.– Замок не для злодія.
Злодієві одна дорога, а тобі десять.– Їм одна дорога, а нам скільки.
Злодій на злодію їде і злодієм поганяє.
Злодія опустить сила, то прибуде ума.
Із під стоячого підошву випоре.
Крадене не йде в користь.
Красти вільно, та бють більно.
Купив — та насилу втік.
Майстер до чужих кайстер (кайстра — торба).
Майстер читати, писати і з горшків хватати.
Миш не одну має діру до ями.
На злодію шапка горить.– а він собі хап за голову!
Найшов сокиру за лавкою.– Знайшла сокиру за лавкою: я положила, а ти знайшла.
Найшов, як дома взяв.
Не дати душі пропасти — треба вкрасти.
Не піймавши (або: не побачивши), не кажи, що злодій.– Не кажи "злодій", поки за руку не схватив.
Не руш нічого і не бійсь нікого.
Нехай над ним ворони кракають!– Щоб на тебе ворони кракали!
Ні з чим не розминеться.
Ніч мати.– ... все покриє.– ... мати, не дасть погибати.– Ніч — як мати.
Ноги померзли (забере злодій на оберемок – "Прощай, ноги померзли"!).
Обібрали до нитки.
Обідрали до голої кости.
Обідрали, як молоденьку липу.
Один такий є, що каже: "в мене світліше око попросить", а другий — " а в мене світліше вкрасти".
Одної смерти не минеш, а другої не буде (гайдамацька).
Паньку, Паньку! чи не влучив ти в мій спуст свою баньку?
Підголив так, як без мила.
Пішов, — набравши підошов.
Поки коні водив, то й Бог годив; а як став воли, то воли в біду ввели, (злодій так оправдувався).
Роди
Боже, на всякого долю! а піймаєм (на крядежі), то здіймем і льолю, (як
сіють у полі то приказують: Роди Боже, і на трудящого, і на
проходящого, і на крадящого! — От як піймають кого, проходящого в
горосі, або сніп вівса візьме коневі, то той і відказує: "ти ж як сіяв,
то приказував – роди Боже на всякого долю"!).
Руками дивиться, а очима лапає.
Тобі не поможе, і Святий Боже!
Того шукає, що не положив.
Тяжко там украсти, де ґазда сам злодій.
Умочив руку, — у гречану муку.
Ухопив, та не втік.
Хатнього злодія не встережешся.
Хоч украв, аби добре сховав.
Хто вміє красти, то вміє і сховати.
Хто краде, той довгі літа не проживе.
Хто порося вкрав, у того в ухах пищить (кричить).
Цуп-луп, та у кишеню.– Цуп та луп, сховав у кишеню.
Цяця, цяця! та й у кишеню.
Чи вже мені будуть вікном двері?– Не вперше вікном з хати утікати.– Вікном двері.
Чути далеко злодія.
Шути-шути, то й угадай.
Що побачила, то і її.
Як не зловив, то й до пана не позивай.
Як увійде в комору, то хочби гадюка лежала, то загнав би і вкрав.– Хоч би гадина там сичьла, то візьме.
