А то хватай куме в міх. (як прийде літо, а до сіна граблів нема).
Весна каже: "я уроджу"; осінь каже: "а я подивлюся".
Вівсяниця, просяниця — все то товарові користь.
Він не тільки не молочений, і на тік неволочений (пропав хліб).
Давай нивці, то і нивка дасть.
Дай
Боже, на сіно гній, на скот лій, а хазяїну на здоров'я (приговорюють,
як сіно привезуть для скоту).– На скотину лій, а на сіно гній.– На
скотину лойок, а на нивку гнойок, а на мою спинку, верни Боже силку.
Де оре сошка, там хліба трошка.
Жито красується.—... цвіте.
Жито, як стіна.
З гречки і проса — каша і паша.
Коли побив бич, то став могорич.
Коли ся риба ловить, тоді хліб НІ родить.
Коли цвіте біб, тоді тяжко за хліб; а ях мак, то вже не так.
Кукіль — то полевого дідька робота.
Лапала,
лапала і дитина плакала: налапала копу, без сорока снопів.– ... зараня
до дому прийшла, ледве двері найшла.– ... і дитина плакала: налапала
двадцять без сімнадцять, три від дороги украдено, (рідке жала).
Ляцька борода (трава, що косячи, не захоплюють косою — "грива").
Ми собачу долю їмо, а колись колос ішов аж до землі.
Між дорогами орати — так як на печі.
молотиться, то і в хаті колотиться.
На новосілля берись, а за чепігу держись.
На свободу берися, а хліба держися.
Надія в Бозі, коли хліб в стозі.
Нам Бога не йти позивати, як хліб родити.
Нема над ремесло, як леміш та чересло.
Нещасливість світа — збавилося літа; прийшла зима, то й хліба нема.
Нивко, нивко! верни мою силку.
Пашня в полі, як лава.
Пісок не родить, та з хліба не зводить.
Просо вітру боїться, а дощев: кланяється.
Рання сійба хоч не вродить, то і з хліба не зводить.
Роди Боже і на трудящого, і на крадючого.
Сніп
на сто кіп, а хазяїну на сто літ.– Поміг Бог нажати сніп: коли б Бог
поміг нажати сто кіп, а господареві на сто літ. (кажуть нажавши перший
сніп, вийшовши вперше жати).
Стебло, стебло кличе (рідке).
Так рідко посходив (часник), наче нечистий кіллям потикав.
Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив.
У хліба ноги коротенькі; а як побіжиш, то і довгими не наженеш, (кажуть, прибігши до кого хліба позичати).
Укинь
мене в болото, а я тебе вберу в золото, (ніби ячмінь так примовляє, як
його сіють; тому його і сіють скоро сніг з землі).– Топчи мене в
болото, то я буду ях золото.– Казав ячмінь: кинь мене в грязь, то будеш
князь".– Кинь мене в кал, я одіну тебе в жупан.
Умирати збирайся, а хліб сій.
Умирати збирайся, а хліба держися.
Усатий ячмінь.
Усе теє пригодиться, що на полі корениться.
Хліб є все — роги і ноги.
Хліб і на ноги поставить і з ніг звалить.
Хліб їдж, і коло хліба ходи, і хліб роби (щоб було у тебе).
Хліб роби, хліб і їдж.
Хліб розбирає, хто його не має.
Хліб святий усьому голова.
Хліб святий — дар Божий: карай нас Боже, ним до віку.
Хліб убирає, хто його має.
Хліб усьому голова.
Хоч покотись, усюди голо.
Хто має, то нехай збирає; а хто не має, то нехай заробляє (про хліб літнього часу).
Чекайте ціпи, прийде на вас осінь!
Швидше жніть до обніжка, там стоїть пирогів діжка.– ... та й до борозни, бо і там пироги.
Як
будуть ріжки, будеш їсти пиріжки; а як уродить метлиця, то буде й хліб
сниться.– Як є в хлібі ріжки, будеш їсти пиріжки, будуть і пиріжки.
Як в житі кукіль, то хлібові покій; а як звонець, то йому конець.
Як діждемо літа то нажнемо жита, поставимо в копи та вдаримо в гопи.
Як жито в оборозі, то надія в Бозі.
Як на току молотиться, то і в хаті не колотиться; а як в стодолі не
Як не буде густо, то й не буде пусто.
Як уродить в житі метелиця, так буде хліб і паляниця; а як уродить житець, так і хлібу конець.
Як хліб буде, то і все буде.
Як ще Господь колосом наллє.
Прислів'я, приказки - ХЛІБ-СІЛЬ
А вас книші поважаємо: як є в віщо, то вмочаємо, а ні в віщо — вибачаємо.
А
де той хліб, що вчора зїли?— А де тату той хліб, що вчора зїли?— Під
стіл упав, шукай під столом (або: Коти занесли, найдеш другий).
А я вже перекусив! — Як? — Та зїв окраєць хліба, дві паляниці, та решето гнилиць.
Аби рот не гуляв.—... так вареником заткнути.— Маківкою рот заткни, аби не гуляв.
Аж зорі побачив.
Аж Київ видно. (Кислицю вкусив).
Аж шкура болить, їсти — хоч плач!
Беззубому паляниця, поки не застине.
Бери Левко, хоч і глевко.
Більше днів, як ковбас.
Благодареники за вареники.—...а галушок і ввічі не бачив...—... каші не їв і борщу не бачив.
Бог ламав, та й нам давав.— Ісус Христос — сам Бог хліб лупав, (кажуть як припадає без ножа хлібом ділитись).
Богу хвала, що ся душа напхала.
Божа роса (молоко, масло, сир).
Борщ без каші удовець, а каша без борщу удова.
Борщ та каша — добра паша.
Борщ усьому голова.
Будем їсти, та не всі.— ... Хіба вас дома не буде?
Були у мясниці вареники, та в піст на вербу повтікали.
Варили ягли, та й так спать лягли ("яклить" — каночити, докучати просячи; "ягли" — пшоно).
Вашим даром, та вам же чолом.
Вдома за дітьми, а в місті за дідами, (не зїси).
Велике спасибог!
Вже й дрова і вода — коли б сир та мука, то б і вареників наварила.
Ви
же вареники, ви же великомученики: ви ж у великих окропах кипіли, ви ж
велику муку терпіли!., а як ми вас побідимо, то всіх поїмо.— Вареники
мученики, в окропі кипіли, велику муку терпіли.
Вилизав — та й не лисий!..
Від кулішу ніг не поколишу
Він одно трубить. (їсть багато).
Вкинув у пельку (нашвидку гамкнув трошки, або випив).
Все одно що книш, що пиріг.— ... дай же пиріг.
Вся причина перед очима, (як подадуть страву — припрошують).
Галушки та лемішка, а хлібу перемішка.
Гарне, та трохи.
Гірке, як полин.
Гість за стіл, а лишній — хоч і під стіл.
Говори та годуйсь.
Годі куме їсти, бо ж не буде на пироги місця.
Голод і бреше і краде.
Голод не тітка.
Голод усього навчить.
Голоде дай їсти.
Голодний і кия не боїться.
Голодний як собака. —... пес.
Голодному завжди полуднє.
Голодному здається кожен хліб за булку.
Голодному і вівсяник добрий.
Голодному лиш прибірати, а не перебірати.
Голодному не попадайся під руки.
Голодному хліб на думці.— ...на гадці.
Голодному — кожда страва добра.
Горох людська примана.
Горох, капуста — хата не пусть.— Горох та капуста — в животі не пусто.
Горошку потрошку.
Горяче! — Студи дураче — під носом вітер.
Господар
"та ні защо, кажу ж — Богу дякуй"! а гість: "то що Богу то Богу, а то
таки й тобі; а далі, — "а то й тобі скурвий сину" і т.д.).
Допався, як кіт до сала.
Допався, як свиня до браги.— ... корита.— ... калюжі.
Доти гість мав, доки не полигав.
Душу проквасити (чим квасним).
Є брехенька, що у господаря з гостем і до бійки дійшло за се "Богу дякуйте".
Є у нашого пана свата, та ще буде.
Жеримовчки.
Жінка голубочка, пече млинці з полубочка, а мужик щоби здоров,
Жіночко, діточки, кутя мене зі світу зжене!
З води і з муки, пече баба булки.
З душі нічого не вийме.
За Божую росу (молоко) не беруть грошей.
За їду нема встиду.
За одним присідом, вечера з обідом.
Зїв, як за себе кинув (миттю).
Зївши колач, берися знов до хліба.
Зїж гарбуза, а подивися на вербу, знову буде кортіти.— Гарбуза наїжся, а на вербу подивися, то й станеш голоден.
Зїла до капельки, до крішечки; щоб не боліли кишечки.
І мало наїлись, і багато поїли.
І сало потало і ковбасам лихо стало.
Капуста не тлуста, а Матвій не гордий.
Каша наша — батьків борщ.
Каша — мати наша, а борщ — полежака, лежить дома, як собака (почуте від москаля).
Кий на кий вадить, а хліб на хліб не вадить.— Хліб на хліб не вадить.
Кисле — та в рот тисне.
Кіселева їда до порога хода.
Кісіль зубів не псує.
Кожний є пан свойого живота.
Козак не гордун. —... що зарве, то й в кавдун.— Козак не гордує: що попав те й мордує.— Не гордун: що дістав, то ковтнув.
Коли б не губка, була б і золота шубка.
Коли б не дірка в роті, ходив би в золоті.
Коли б не пили, не їли, то б в золоті ходили.
Коли б чим борщ оженити (каші нема).
Коли наївся, проси Бога, щоб не розсівся.
Коли не ставе хліба, так грінки грій.
Крупник кулішові брат.
Курка не зїсть, доки не розграбає.
Кусочок за воловий носочок, та мякушки з шапку.
Лакома їда — животу біда.
Лакома ложка для всякого (страва).
Наївся по саму завязку.
Наївся, наче дурний на обіді.
Наївся, хоч під лавку підкоти.
Налопався, як циган сироватки.
Напав нежид, нігде і хліба кусок не влежить.
Нарепкався, як свиня браги.
Наш піддячий любить борщ гарячий, а як голодний, то зїсть і холодний.
Наша душа, наїсться і з коша.
Наша невістка — що не дай, то тріска.
Не бійсь, (ложки) до вуха не понесеш, а до губи. (як скажуть — темно їсти). Починайте тату, — мама їдять.
Не вір губі, бо як в неї торкнеш — аж захочеш.— Не вір губі: покоштуй, то захочеться.
Не вставай від обіду, — ще в печі долото жарене.
Не дасть того добра родина, що зла городина.
Не додаси (страві) — не доїси.
Не досолить — не доїсть.
Не дуже вмочай, бо осліпнеш (про вареники).
Не здякуюсь.— Покірно дякую.
Не зійде твій коровай, (тому хто відстає з їжею).
Не їв — зомлів, наївся — звалився, (або: россівся, розболівся).
Не їв, тільки побабрав-побабрав.
Нум їсти гостинець, щоб наш гість не старівся.
Нуте бо вже: за Бога та в шинок, (жартують, як пора зза столу вставати). Так хапались, що й вечерять не нялись.
Ой недобрий хтось, тер хрін!
Опізнився козак, то будеш і так.
От, їж дурню, а не бреши.
Ота хрінова мати (редька).
Отак по козацьки: нема хліба їсти пляцки.— ... нема хліба, ані пляцка.
Ото ж мені вилизав.
Оце їсть! аж поза вухами лящить.
Оце їсть! так як горобець.
Оце тобі хліб і ніж: бери, ріж і їж.
Очима пива не випєш.
Паляниця — хлібові сестриця.
Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя.
Паси, та й наше займи.— Паси, та зараньше пригонь.— Займи і нашу на пашу, нехай попасеться, (жартують, як скаже "спасибі").
Пекла — бодай катових рук не втекла!
Перекуси, та батькові даси.
Перший шматок зїси у смак, а другий уже не так.
Пиріг животові не шкодить.
Пироги не вороги, усе хліб святий.— І пироги той же хліб: все то дар Божий.
Рад би очима їсти, та в пельку не лізе.— Очі б їли, а губа не хоче.— Їв би очима, та душа не приймає.
Раз душі догодити.— ...не десять раз.
Рахувавши сир, масло, то й пирогів не їсти.
Редьку їсти з панами, а спати з свинями.
Риба, свинина — не потребує вина.
Рибка — без хліба бридка.
Рибу їж, та рибалку не зїж. (не багато бери, бо рибалка з риби живе).
Ріпа — утіха жінці.
Роби до поту, а їж в охоту.— Їж до поту, а роби аби не змерз.
Робити — хоч києм бити, а їсти — хоч разки лізти (разки — або рачки).
Роди Боже і на камені.
Рятуй мене хоч вареником, (так божаться).
Савка в кут, коли гості суть.
Своя сила в рот пішла (на подяку за хліб-сіль).
Сего-того по макітерці, та й досить з мене.— Того-цього півмакітри.
Сегодня хоч цілого воза зїж, а завтра знов захочеться.
Сербай
Андрушку юшку.— ... мала мати свиням дати, та ти нагодився.— ... юшку,
а я буду мясце, бо мене дитина ссе.— ... юшку на дні рибка є. їдж, бо
все одно свиням викину.
Сербай, не дбай: хоч рідке, аби багато.
Сербайте
хлопці юшку, а риба на споді, (се скидається на ту побрехеньку, як один
чоловік обід ставив: вирубав ополонку, поклав хліб, ложки, посадив
старців... їжте, мов люди добрі щербу (ополонку), а там і рибка на
споді).
Сиди бабко, як сиділа.— ... а баба й сидить до посліднього. (як хто пересидить за столом усіх).
Спасибі за рибу, а за раки нема дяки.
Спасибі за росіл, а хліб свій та і сіль.
Спасибі за хліб, за сіль, за кашу, за милість вашу!
Спасибі козиному рогу, козиній головці, і вам пани-молодці.
Спасибі Миколі, наївся доволі: хлестав-хлестав, та й голодний став.
Спасибі ні за що, дай Боже нічим віддячитись. (жартують, дякуючи за хліб-сіль, — звичайно у своїх або-що).
Спасибі!— Спаси біг вам!
Спекла Луця: не хоче їсти і цюця.
Споживай Федьку, то хрін, то редьку, (і більш нічого).
Стіл кривий. (Коли не поставлено на стіл).
Стіл хліба не поїсть.
Сьорбай Мартине, мати ще підкине.
Сядьмо старий в парі, щоб гречка родила.
Сяке-таке гречане, мягке, — а як зачерствіє, так і не вкусиш.
Та кутайте, панове гості!— Та вже дядьку, тут тії сидять, що добре їдять.
Таке мясо пси їдять.
Такий хліб удався, що кіт би за шкуру сховався: закалець на палець.
Тепер не вередуєш: будеш ти їсти печену редьку.— Того не їсиш, того не їсиш; ще ти на своїм віку зїсиш печену редьку.
Теща жива!— Ну ще твоя теща не вмерла! (поспів на обід).
Ти собі хоч мишку піймай.— Велика, і мишку собі піймає, (як роздають що, найпаче дарунки дітям).
Тілько нашого, що в душу вложено.
То слабого питають, а здоровий що хапне, то змеле.
Тобі так хочеться їсти, як голодному "теє"!
Торкни в губу.— Торкай тату, в чортову губу.
Треба трошки полежати, щоб сало завязалося.
Труситься, як мокре щеня.— Охляв, як в дощ щеня.
У доброї господині нема ніколи по обіді.
У нас позапорозький.
У нас Україна: треба собі самому хліба украяти.
Уже за вухо не понесемо, а просто в рот.
Умілисте кумцю варити, та не вміли давати!
Усолодився, як хробак у хріні.
Усього хліба не переїси.
Хай вам Бог поповняє!— Хай вас Бог не оставить, чого ви в Бога просите.— Нехай вас добродію Бог шанує і вашу честь.
Хай вам Христос дає, чого ви у Бога просите.— Нехай вам Бог додає.
Хіба рожна ще захотів?— ... рожна ще дати?
Хліб серце укріпить.
Хліб та вода, то нема голода.
Хліб та сіль!— Їмо та свій!— ... а ти у порога стій!— А ти не маєш, то коло порога стій!
— Вибачайте!— Дякуйте Господеві!— Спасибі й вам! дай Боже здоровя, за ваше приятельство!
