"Світи вже"!— Світи очима поза плечима! (як нічим світити).
А
за чим? — Прислав вітчим! А де воно лежить? (шукає чогось). — На
трапку! (а як хто не знає цього жарту і питає: На якому трапку? — На
тому, що як натрапиш, то там і лежить!).
А скільки ти бабо піймала горобців? —Оце синку тільки цього піймаю, то ще девять зостанеться, щоб було десять!
А щоб твій батько стямився! щоб тебе, та бодай тебе!
А щоб ти скис!
або просто жартуючи, як що штучне побачить, або зовсім не штучне).
Аж за боки брався, (так реготав).
Аж кишки порвали.
Андрій за всіх мудрій: продав халупу, а сам уліз у ...!
Антін
козу веде, Антонова коза не йде.— ... (або: бісова коза не йде): він її
віжками, вона його ніжками; він її дугою, вона його другою; він її
уздою, вона його...; ...; він її бє, а вона не йде.
Бабусю! — Хиба я пуп гризла, що ви зовете!
Бий бриндзю в діраву діжу! Махай нехай косять!
Вам смішки, а мені ні кришки.
Вам усі іграшки!
Верніться, та найміться — до вечера шаг заробите, (жартують, найчастіше молодь, як хто піде).
Вискалив зуби, як собака.
Вишкірив зуби, як печене пі рося.— ... як земське щеня, (земське, бо в землі живе).
Вишкірив зуби, як циганські діти до місяця.
Відозвався Олесь, та сам десь.
Все що хрін, то ложкою! (ніби на жарт: "що мед то ложкою").
Втікайте з хати, бо буду веретеном махати.
Втіха, — як з порожного міха.
Гарасим, по колибі голосив.
Гарбуз! — Твій батько загруз!
Глянь! Бридкий, та й не журиться.
Говоріть гоже та боже, щоб ваша кваша вдалася, (спиняють балакливого сміхуна).
Господар старший, та не бреше.— А ти обзиваєшся худший. (кажуть на собаку, як сунеться).
Господи
прости, був я на страсті, купив свічечку за копієчку; понюхав — медом
пахне, так я і зїв.— Заміняла свічечку за копієчку; сіла під тином,
понюхала — пахне медком...і зїла.
Дай Боже жартувати, аби не плакати. —... не хорувати.— Та нехай люди сміються — аби не плакали.
Дай вогню! — Дай ногу загну!
Дай пирога! — Візьми вола за рога! Де ти був? — Баньки дув та надув, тай тобі приніс.
Данило, хапай точило!
Де ви родились такі?— Проти неба на землі!
День добрий! — День добрий з ким добрим, а з вами не порадна година!
Дорога. — Дорога до самого Бога.
Дурні люди! Кажуть батько вмер, а хто ж мене тоді битиме?
Ет, скалить зуби!... зубоскал!
Є там в полі коней багато: як злапаєш, то поїдеш.
Жаба — то твоя баба! (як хто скаже "жаба". А то ще є і забавка дитяча, де так кажуть).
Жарт місце має. Жартуй та оглядайся. Не сміхом свати, не сміхом.
Жарти на сторону, а хвіст на бік.
Жартувала баба з колесом, та спиця застрягла.
Жартуй-жартуй (або: кипи-кипи) глечику, а підеш без ушка.— Жартуй збанок, доки ухо не урветься.
Жінко, я бачив медведя, — та так стрінувся з ним ніс у ніс, та так мене совість взяла!
З другого ся насміває, а за себе забуває.
З жартів і біда часом буває.
З поспіху люди бувають.— З посміха буває потіха.— З кого ся насмівають, з того люди бувають.
Заливається, як пан сироваткою.
Засмійся Матвійку, дам копійку.
Засмійся, — аби чудно.
Збірайтеся старці, обід буде.
Здоров! — Не таких, як ти боров, а тебе і нічого!
І просвітку не дають!
І ця сміється: щось веселе зїла.
Ідіть квашу варіть, ато ви пониділи.
їдять тебе блохи та кусають (на скалозуба).
Кирило, набий мені рило.
Кіндрат свині брат, кобилі дядько, а собаці сват.— ... брат, а кабана вуйко.
Клим-клим-клим!
(як музикант підкручує кілочки і струни бренькають, то ніби вони так
промовляють: — жарт. Так не жартують з імени "Клим").
Коли батька бють?— Як снопи подають!
Коли йдеш до вовка на обід, бери і нас з собою.
Коли кпиш, то не смійся.— Жартуй-жартуй, та не смійся.
Колись
засмієшся на кутні.— А, смієшся!... бодай ти сміялася на кутні зуби!
(на кутні сміятись — плакати, або сміятися з примусом, так що і рот
перекривиться, кутні зуби видно).
Мамо, татові вже стало лекше: перше плював на землю, а тепер вже на бороду.
Марку, пильнуй замку! Микито, чи ти то?—... я жінко-небого!
Мерзни, мерзни хвостику!— Мерзни вовчий хвосте!
Мертвий би здається зареготав.
Миколо, Миколо! сидів би ти дома, та точив веретена!
Мино, Мино! не вчепи галушок! (не виверни галушок: осторожніший будь!).
Між чесними людьми, зубів не продавай.
Міняй бики на воли, аби дома не були.
Міняй свату, сліпу кобилу на носату.
Мороз давить бабу, мороз давить бабу!
Мужик! — Накакав тобі на язик!
На глузи (або: на сміх) підняли.
На кутні сміється.
На того бреши, чий хліб їси.— ... а мого хліба не їси, то на мене не бреши, (кажуть на чужу собаку, або і на людину, як бреше).
На що й голова, коли розум!
Назад бики, бо процесія йде!
Назад з корогвами: нема мерця дома; пішов косити. (Замість "назад", як за чим прийшли, а нема).
Назад сучко санки! (а не віз).
Науме, Науме! дурний твій уме! Опанас, свині пас.
Не
дай Боже з свині кожуха, а з кози чобіт (або: з кози кожуха, а зі свині
чобіт); ізбави Боже, від Барської греблі; ізбави Боже, від
Кулаківського справи, (з бурлацького оченашу; —Бар — місто, а пан з
поповичів вславився
Не до пари, — зїдять Татари.
Не знаєш чим удавитись!
Не псуй леду, та пускайся на дно.
Не рад пес, що вбитий, ще й ногами дриґає!
Не смійсь рабі, — буде й тобі.
Не смійся братку, з мойого припадку.
Не спиться — хліб сниться.— Устань, прибери з під голови.
Не трева з тим жартувати, що болить.
Не хоче! — Хай зїсть сороче.— ... або вороняче солодше.
Не шутки бураки.
Нехай на тебе індики брешуть!
Ні з Микити кпити.— Не кпити з Микити, бо Микита сам кеп.
Нім дитина запіяла, когут духа спустив.
О, вже зараз рот до ушей!
Одна сорока з плота, а десять на пліт.— Сорока з кола, а десять соколів на її місце.
Ой лишенько! пана "щось" зїсть.— Ах ти ж прокляте! нехай лучше пан тебе зїсть!
Ой Семене, Семене! ходи, серце, до мене!— ... ходи сядь коло мене.
Радуйся Хвесе, кіт сало несе! радуйся вельми, бо вже перед дверми!
Рано! — Рано — кому не дано.— ... а кому дано, тому не рано.
Розмишляє хвостом, (себто махає — скотина).
Розсміявся так красно, як би пекла не хотів.
Рубай дерево, криве і просте.
Савка-булавка, покотив булку та вбив курку!
Сину одного тебе маю, бодай і того не мав!
Сідайте бабко підвезу вас! — Не маю синку часу!— Сідай бабо підвезу тебе! — Нема часу треба йти!
Скалиться, як собака на висівки, (себто, як попоїсть, то зубами собі ясни обтирає).
Слава Богу, як бик дома (як хто по дурному скаже "Слава Богу").
Слухайте бояри, що князь бреше, (весільна).
Сміється наймит, а нічого не тямить.
Сміється, кому віри не йметься (віри, або й біди).
Сміється, свойого не приложивши.
Сміється, що дурний.
Смійся дурню — доля буде.
Смійся смішку, дам тобі кишку.
Смійся, поки будеш плакати.
Смійся, сегодня твій день настав.
Смійся, смійся, а зуби держи на полиці, (ато повибиваю, мов).
Тягни рядно, на двох одно!
У вас шутки бураки, а в нас їдять.
У всіх матері дурні, тільки моя розумна — що гріх і казати.
Уберися жінко в кожух, бо я бити буду.
Уліз
хробак у хрін, та й сидів там; а як виліз із хріну у моркву то й каже;
коли б я був знав, що морква солодка, то був би давно виліз!
Хліб погорів! — Не журися — не будеш поїв (поїти).
Хоч нічого їсти, та весело жити.
Хоч смішно, аби затишно.
Хто сміється, тому не минеться.
Цілий день ходили коло воза — та вже в вечері!...
Через
ваші вівці та в кошару не заглядати?— Задля бабиного теляти, не можна і
в двір заглядати!— Хіба для твого теляти, та у хлів не заглядати? (Вовк
відповідає чоловікові на питання: "Чого ти вовче у хлів заглядаєш?).
Чи вона жеребна? — Жеребна! тільки хвіст та ребра!
Чи смієшся (або: кпиш), чи дороги питаєшся?
Чим кривіше, тим смішніше.
Чого ти плачеш? — Батько вмер! — Від чого? — 3 голоду! — Хіба хліба не було? —Та був, та ножа не було врізати!
Чорт
колодочку положив, а Бог чоловіка посадив, (один хлопець лежить, а
другий жартуючи сідає, та й приказує... Та ні бо, той відповідає. —Бог
колодочку положив, а чорт чоловіка посадив).
Шал до добра не доводить.
Що на серці, то на серці... а що в животі, то чого там нема! Синку! — чи впасеш свинку?
Що ти робиш? — Віку доживаю!
Що ти робиш? — Гусям ярмо, а тобі гайно.
Що тобі Бог дав — чи дівчину, чи дитину?
Щоб ти з носом був. (веселому вигадькові).
Юрку, спечи курку.
Юрку, Юрку, наплюй в дюрку.
Як би в мене була золота солома, я б вас визолотив!
Якове — свиня тобі дякує!— ... а кабан лає, що помий не має.
— Не велика штучка: загнув палець, аж кручка. (як хто скаже — "оце штучка",
