Будеш дути, будеш їсти, — не будеш дути, не будеш їсти.
Взявши клочок та додати ручок.
Гірко зароби, солодко зїж.
Де не положив, там не візьмеш.
Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш.
Загорюй снажно, та і щж смачно.
Запряла пучками та надбала ручками.
Зароби кревно, та і зїж певно.
Ліпше одно око своє, ніж чужі обоє.
На ловця і звір біжить.
Не продереш очі, то продереш калитку.
Нема в світі ручками і пучками.
Пасе очима (з ока не спускає).
Пильнуй, як ока в голові.
Полюби гіркенько, а тоді буде солоденько.
Поможи Боже! — А ти не лінуйсь небоже!
Рівніше пригладиш, тісніше ляжеш.
Роби ревно і ходи певно.
Рук приложи робячи!
Рухайся за ділом, як муха в окропі.
Треба думати і гадати, чим кишки напихати.
Трудяща копійка годує до віка.
Хазяйське око, товар живить.
Хто дбає, той має.
Хто живий, той ситий.– Аби живі, а ситі будем.
Хто не важить, той не має.
Хто робить — голий не ходить.
Хто робить, той ся доробить.
Хто чого шукає, то і знайде.
Шелесть, так і єсть!
Як би все вовк лежав, то вже б досі і здох.
Як дбаєш, так і маєш.– Що придбаєш, те маєш.
Як робиш, так і матимеш.
Прислів'я, приказки - ДВІЧІ ЛІТО НЕ БУВАЄ
Бери гриби, коли є.
Весна раз красна.
Відчиняй двері, поки відчиняються; бо як зачиняться — не скоро відчинеш.
Гни дерево тоді, коли гнеться.— ... як воно молоде.
Гуляй дитина, поки твоя година.
Дери лико, коли дреться.— Тоді лика дери, коли ся деруть; тоді дівку віддавай, коли беруть.
Ішов
козак дорогою, а на колоді сиділа дівчина.— "Е! дівчина, та пятниця".—
А вона йому: "Козаче, завтра субота буде, та дівчини не буде".
Коваль клепле, доки тепле.
Куй залізо, поки не застигло.
Лови рибку, як ловиться.
Напиймося тут, бо в небі не дадуть.
Не щодня можна сіяти, чи збирати.
Пийте жили, поки живі.— ... а як умрете, тоді ся лиха напєте.
Поти дерево гни, поки дається гнути.
Пятниця — вдруге не трапиться.— Не дивись, що пятниця: тоді бери як трапиться.
Раз літо родить!
Тоді дівку віддавай, коли люди трапляються.
Тоді коваль залізо кує, коли горяче.
Уживай світа, поки служать літа, їж, поки рот свіж.— ... а як помреться, то все минеться.
Хапай Петре, поки тепле.
Прислів'я, приказки - ДИВО
"Сидоре, Сидоре, по дари"!, а Сидорові і не дали.– Поперли, як Сидора по дари.
А Бог його знає!– Господь його знає!– А я знаю?
Аж об поли вдарився.
Ані посла, ані хісна.– Нема ні хісна, ні посла.– Ні осла, ні посла.
Бач, невбачив та й попав.
Біс та й не батько — що більше знає!
Бог то святий знає, що з того буде.
Боже (Господи, Господи Боже) твоя воля (як багато і т.д.)!
Власне гайно — шанувавши слухи ваші– ні смердить, ні пахне.
Вража його мати знає!
Диво мотовило!– ... що по полю ходило.
Диво не диво, що кобила здохла; але хто дав псам знати (що зїли її).
Диво не решето: багато дірок, та нікуди вилізти.
Диво — на березині бруньки.
Диво, як сито, — а чудо, як решето.
Дивується, як сич на сову.
Добре баба говорила, що не буде без дива.
Дочекався (Грицько) гречаної паски.
жахається, жалкує).
Ждали Петра як Бога, а він у пятницю! (не все в середу Петра).
З доброго дива сталося.
Ззираються, як на тура.
І в своїй хаті не вільно.
І світ настав, та ще рак не свистав.– Тепер такий світ настав, що й піп засвистав.
І світ стоїть, та ще такого не було!– ... не чули, не бачили!
І сміх і біда, і людям сором казати.— І стид говорити, і гріх таїти.
І у сні не снилося.
Іще мовляв не вспіли того дива відгулять (весілля), уже й ... (побилися).
Кат (або: чорт) його батька знає!
Мабуть у лісі, щось велике здохло!– ... у лісі вовк здох, або медвідь.– Десь великий вовк у лісі здох!
Мов заморочено! Морока його знає!
Моя годино (жаль, диво і т.д.) — ... годинонько.
Наварила дива!
Наперед би смерті на себе сподівався!
Наробили предки, що — померли від редьки.
Не було в куми запаски, аж гляди — кума в плахті походжає.
Не видано і на світі не казано (такого страшного, або-що).
Не дам собі ради!– Немає з тим ради!
Не думав, і в головах не покладав.
Не першинка, ні з чим до млинка.– Не первина, ні з чим до млина, з порожнім мішком!
Не тільки пива, кільки дива.
Недивним речам не дивуються.
Ник! аж там бик.
Ні здумати, ні згадати, ні в приказці сказати.
Ні читати, ні писати, а хотять за короля обібрати.– ... Не вмію і т.д.!
Обійшовсь, як Сахно в церкві! (той Сахно обійшовся ніби так, що чогось задумався в церкві, чи здивувався і свиснув).
Ого, чудеса! Вербові колеса.
Ой мамко! любко!– Ох моя матінко!–Ох моя мати рідна! (дивується),
Оставайся лавка з товаром.
От і встереглись!
От і знай!— ... Мовляв ти з ним!
От
тепер ні на торг, ні до жінки! (то ласий був чоловік; розвязав горщок
зі сметаною, везучи її на торг продавати: коні смикнули, сметана й
розлилась).
От тобі бабо і Юрія!
От тобі і на!—... (щось забуде).– ... був та нема.
От тобі й рорати, чорте чубатий! (рорати — католицька відправа; сказано на одну паню, що закляла, доки доїхала).
От тобі чорте шпак! (щось забуде).
От тобі, Гандзю книш!..– Гапко книш!
Оттак ловись!— ... хоч дрібна, але свіжа.– ... Ловись, яка влізла.
Оттак наробив халепи.
Оттак, сіють мак — нехай буде й так!
Оттака халепа!
Оце біда! Мама Гриця привела, та не знає як звати.– ... як зовуть.
Оце, убий тебе Коцюба!
Певно всі собаки в рові повиздихали.
Певно собака в рові утонув!
Пішли наші в толоку!
Пішли наші їсти каші.
Прийшов хтось, та взяв щось, бігти за ним, а чорт його знає за ким!
Смуток її знає!
Така то вже оказія!
Тиць! аж і (попів) Гриць!– Тицігтиць, де був Гриць.
Треба це в комині записати!– Оце ви сказали те, що хоч у комині записати.
Туди бий, а туди потече (кров).
У казці тільки казати, та в чуда писати.
Уже воно щось є: коли не вовк, то сіра (або: бура) сука.
Хоч сядь, та й руки склади.
Хто дивує, нехай і собі так чинить.
Це йому не первина (перший раз).
Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав.– адже щебече!
Чудасія на Водохрещі.
Чудеса в решеті.
Чудеса не колеса: самі котяться.
Чудний
(або: смішний), як бублик.— ... кругом обїси, а в середині нема
нічого.– ... кругом обїж, а середину викинь.– Як не чудний, а все
чудніший бублика не буде.
Чудо не раки! Де вони зимують?
Чудо, а не наші! і в дощ молотять.
Що за катова мати!
Що за хрінова мати!
Що хоч, те й роби.
Що я буду робити! не хоче Хівря любити: треба їй губу набити!
