МУДРА ДІВЧИНА
Було собі два брати — один
убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той
ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову,
каже:
— Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому
багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому
братові:
— Віддай мені корову назад!
Той каже:
— Брате! Я ж
тобі за неї відробив!
— Що ти там відробив,— як кіт
наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному стало жалко своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до
пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося
роздуматися, хто з них правий, а хто — ні, то він і каже
їм:
— Хто відгадає мою загадку, того й корова
буде.
— Кажіть, пане!
—
Слухайте: що в світі є ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете,
скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає
собі:
— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над
панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші! Ге, моя корова
буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й
зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й
питається:
— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан
казав?
— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що
я й не надумаю, що воно й є.
— А яка ж загадка, тату?
— Маруся питає.
— Та така: що е в світі ситніш,
прудкіш, миліш над усе?
— Е, тату,— ситніш над усе —
земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз
куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а
все покидає щоб заснути.
Чи ба,— каже батько,— адже й
справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня
приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
—
Ану, відгадали?
— Відгадали, пане,— кажуть обидва. От
багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспіши-тись, та й
каже:
— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а
прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе —
гроші!
— Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до
вбогого: — Ану, ти!
— Та що ж, пане, нема ситнішого,
як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
— Правда,
правда! — каже пан.— Ну, а прудкіш що?
— Прудкіш,
пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч
перелетиш.
— Так! Ну, а миліш? — питає
він.
— А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило
чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
— Так усе! —
говорить пан.— Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі
хто сказав?
— Та що ж, пане,— каже вбогий,— є в мене
дочка Маруся,— так це вона мене так навчила.
Пан аж
розсердився:
— Як це? Я такий розумний, а вона проста
собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених
яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка
за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла
на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то
буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче.
Приходить, а дочка й питає його:
— Чого ви, тату,
плачете?
— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан
дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона
за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на
снідання.
Дочка взяла горщечок каші та й
каже:
— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому,—
нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб
він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба
вилупитись з цих яєць. Приносить чоловік до пана цю кашу, віддає та й
каже:
— Так і так дочка
казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і
віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й
каже:
— Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його
вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то
буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче.
Зустрічає його дочка та й каже:
— Чого ви, тату,
плачете?
— Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку
льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт
полотна.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу
гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
— Несіть
до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь1, гребінку й днище2, щоб
було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік
панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь,
узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з
таких, щоб одурити...» Потім думав, думав та й каже:
— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні
йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона
цього не зробить, то буде лихо.
Іде знов батько
плачучи додому. Прийшов та й каже дочці:
— Ну що,
дочко, будемо робити? Пан загадав так і так. І розказав їй усе. Маруся
каже:
— Не журіться, тату,— все буде гаразд. Підіть
купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого
зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала
горобця, взяла гринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, одну ногу
поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде.
Приходить отак до пана в двір, а пан, як побачив, що вона так іде, та й каже своїм
слугам: «Прицькуйте її собаками!»
Ті як прицькували
її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її
покинули. Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й
каже:
— Ось вам, пане, гостинець.— Та й дає йому
горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук3 і та й
питає: «Чого вам, люди добрі?»
Один
каже:
— Та ось чого, пане: ночували ми обидва на
полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша.
А другий чоловік каже:
— Ні, брехня,— моя! Розсудіть нас, пане!
От пан
думав, думав та й каже:
— Приведіть сюди лоша й
коней: до якої лоша побіжить — та й привела.
От
привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так
засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому й бігти —
взяло та й побігло геть. А Маруся каже:
— Ви лоша
прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та
й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна
й побігла до лошати, а друга стоїть. Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не
поробиш, і відпустив її.
1
Гребінка – дерев’яний гребінець для розчісування льону, коноплі,
вовни.
2 Днище – дошка, на
одному кінці якої закріпляється гребінь з кужелем (вичесаним льоном, коноплею чи
вовною); на другому кінці днища сідає
прядівниця.
3 Рундук –тут:
ганок.
??
??
??
|
