Среда, 18.09.2019, 05:59
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Народний епос

Народний епос
  
      ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ
      Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
      — Нехай мені буде!
      А жайворонок каже:
      — Нехай мені!
      Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
      — Ну, я лучче перекушу.
      Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця скликає всіх звірів—і почали війну. Як вийшли в ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати.
      Коли цариця огляділась, — аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня.
      Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і
      за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
      На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:
      — Ану, вставайте воюватися!
      Птиця що підійметься, то й упаде на землю, так звір її й розірве.
      А орел бачить, що лихо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього,   той орел так просить його:
      — Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану'
      Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
      — Візьми лучче мене та вигодуй; то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
      Стрілець ще намірився стріляти, утретє; орел знов його почав просити:
      — Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе,— я тобі у великій пригоді стану!
      Стрілець повірив йому: поліз та зняв з дерева та й несе його додому.
      А він йому каже:
      — Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
      А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік і з'їв та й каже чоловікові:
      — Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила.
      Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:
      — Ще в мене мала сила,— заріж іще одну ялівку!
      Той чоловік послухав його та  й зарізав. Орел з їв її за рік. Та знову — як полетів... Пролітав мало не цілий день,— увечері знову прилітає та й каже йому:
      — Заріж іще й бугая!
      Той чоловік думає: «Що тут робити — чи зарізати, чи ні?» А потім каже:
      — Більше пропало,— нехай і це пропадає!
      Узяв та й зарізав йому бугая. Він з'їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою.
      Коли це прилітає та й каже йому:
      — Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.
      Той чоловік питається :
      — Що з того буде?
      А він йому каже:
      — Сідай!
      Цей і сів.
      Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу.
      Той чоловік летить додолу, — коли це орел не дав йому доле-
      тіти до землі, підхопив його та й каже:
      — А що, як тобі здавалось?
      А він каже:
      — Так, наче я вже неживий був.
      Тоді орел каже йому:
      — Отак саме і мені було, як ти на мене націлявся.
      Потім каже:
      — Сідай знов!
      Тому чоловікові й не хотілось сідати на орла,— ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
      — А що, чоловіче, як тобі здавалось?
      Він йому каже:
      — Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались.
      Тоді орел йому каже:
      — Так само й мені було, як ти вдруге націливсь. Ну, ще сідай.
      Той сів.
      Орел як понесе його аж за хмару та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
      — Як тобі здавалось, як ти летів на землю?
      Він йому каже:
      — Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
      Тоді орел йому каже:
      — Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
      А потім каже:
      — Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та будемо летіти до моєї господи.
      Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. Орел і каже:
      — Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе, чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
      Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
      — Чи по волі, чи по неволі?
      А він їм каже:
      — Добрий козак усе по волі ходить.
      Вони його питаються:
      — Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну,—та ні чутки, ні звістки.
      А він їм каже:
      — Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу. Вони йому кажуть:
      — Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце- райце.
      Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
      — Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
      Орел йому каже:
      — Летімо далі!
      Летять та й летять та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька,— таки й тут не здобув яйця-райця.
      Прилітають до його батька, а орел йому каже:
      — Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив, а як дадуть яйце-райце, то й на вічі приведеш.
      Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
      — Чи по волі, чи по неволі?
      Він їм каже:
      — Добрий козак усе по волі ходить.
      Вони його стали питатися:
      — Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.
      А він їм каже:
      — Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
      Батько орел каже йому:
      — Нащо воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.
      Він каже:
      — Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
      — Піди ж приводь, — зараз тобі дамо!
      Він уводить орла в хату, Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
      — Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб'єш.
      Він іде та йде, та так схотілось пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця! Верне та й верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться...Кричить бідолаха, нічого сам незробить.
      Коли це іде до нього змія і каже йому:
      — Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
      А він їй каже:
      — А що тобі дати?
      Вона йому каже:
      — Даси те, що без тебе стало дома?
      А він каже:
      — Дам!
      Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
      Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
      — Це ж я тебе, сину, віддав змії!
      Ну ото журяться вони з жінкою. а далі кажуть:
      — Нема що робити, — журбою не поможеш. Якось треба жити.
      Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
      Живуть вони, аж поки син підріс.
      От син і каже:
      — Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії. Приходить до неї, а вона йому каже:
      — Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав, і щоб в одну ніч з тієї пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
      Він іде до ставка та й зажу рився. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А та дочка його питається:
      —. Чого ти плачеш?
      А він каже:
      — Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
      Вона його спиталась:
      — А що ж там?
      Він їй і розказав. Вона йому каже:
      — Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
      Він каже:
      — Добре.
      Вона йому каже:
      — Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
      От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється...— до світанку спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і положив на столі,
      Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг:
      тільки сама стерня та скирти стоять.
      Тоді йому каже:
      — Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив!
      Та зараз йому й загадала:
      — Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
      Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
      — Чого ти плачеш?
      Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
      — Лягай спати, я це все пороблю.
      А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються...
      Тільки прийшла вона та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор.
      Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
      Тоді загадує йому втретє:
      — Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
      Він ізнов іде до того стовпа та й плаче, Та дівка питається його:
      — Що вона загадала?
      Він каже.
      — Оце вже не жарти: хто його знає, як його і вловити золотого зайця. Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою; ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори, бери його: то золотий заєць!
      Ото вона пішла та й жене.Коли це — вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
      — А що, нічого не вилазило?
      А він каже:
      — Ба ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й
      пустив.
      А вона йому каже:
      — А щоб тебе: ото і є самий заєць! Ну, гляди ж, я ще раз
      піду: та як буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а держи його!
      Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й пи-
      тається того парубка:
      — Чого ти, шину, тут шукаєш?
      А він їй каже:
      —Золотого зайця.
      Вона йому каже:
      — Де тут він узявся: тут його нема!
      Сказала це та й пішла від нього.
      Коли це виходить та дівчина й питається його:
      — А що, немає зайця? І ніщо з нори не виходило?
      Він каже:
      — Ба ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його
      немає, то я її й пустив.Тоді вона й каже:
      — Чом ти не держав? Ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і положиш на стільці, — тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і розірве і тебе і мене.
      От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він
      узяв,приніс того зайця, положив його перед змією на стільці та
      й каже змії:
      — Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.
      Вона каже:
      — Добре, йди!
      Він пішов.
      А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Ко- ли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка — давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують — аж стугонить земля. Тоді дівка каже:
      — Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш стерегти мене; та як буде питаться тебе: «Чи
      не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди?», то ти скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась.
      Коли це змій летить та й питається того діда:
      — Чи не бачив тут—не йшли сюдою парубок з дівкою?
      А він каже:
      — Ба йшли. Той питається:
      — Давно ж вони йшли?
      — Тоді, як оця пшениця сіялась.
      Змій каже:
      — Цю пшеницю пора косить, а їх учора не стало.
      Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.
      Прилітає змій додому. Змія його питається:
      — А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?
      А він каже:
      — Ба ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь, чи не бачив — тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже:
      ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, так я і вернувсь.
      Тоді змія йому каже:
      — Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То ж вони були! Тепер я сама побіжу: ти ні до чого!
      Побігла.
      Ото біжить... Коли ті чують — аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:
      — Ей, тепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою окунем.
      Зробила.
      Прибігає змія та й каже до тієї річки:
      — А що, втекли?
      Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою:
      що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пером гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась, — так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити:
      пила, пила, напилась багато та й луснула.
      Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:
      — Тепер ми вже не біймось!
      Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш а мене. А я наймусь у цім селі в кого-небудь.
      Ото він пішов у хату  з усіма поздоровкався та й думає собі:
      «Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене». Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув за ту дівку.
      Ото побув півроку та надумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав, він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з іншою заручився. От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць,
      Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав,— хоч її й ніхто не знав, що воно за одна. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу,— вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
      — А ти забувсь, як я за тебе луг викорчувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
      А голуб каже:
      — Забув, забув!
      Потім знов голубка каже:
      — А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
      А він каже:
      — Забув,забув!
      Потім знов голубка каже:
      — А ти забув, як ми  одили
      вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?
      А голуб каже:
      — Забув,забув!
      Тоді парубок згадав за ту дівку, — за цю-таки саму, що голуби поробила,— та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.
Категория: Народний епос | Добавил: Kisa (13.05.2009)
Просмотров: 676 | Теги: Народний епос | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz