ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ
Як із день-години
Зчиналися великі
войни на Україні,
Оттогді ж то не могли обібрати,
За віру християнську
одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький,
Да Клиша
білоцерківський.
Оттогді вони од своїх рук листи писали,
До короля
Радислава посилали.
Тогді ж то король Радислав листи читає,
Назад
одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:
«Будь ти,
Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві
полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоть писарем
військовим».
Оттогді ж то небагато Барабаш,
Гетьман молодий,
гетьманував —
Тільки півтора года.
Тогді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими
напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
«Ей, пане куме, пане
Барабаше,
Пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох
Королевських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?»
Оттогді ж то Барабаш, гетьман
молодий,
Стиха словами промовляв:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький,
Пане писарю військовий!
Нащо нам з тобою королевські листи удвох читати,
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? ;
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?»
Оттогді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердіе мав,
Ще кращими напитками вітає.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як
у кума свого Хмельницького
Дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать
поваливсь.
Оттогді-то Хмельницький добре дбав,
Із правої руки, із
мезинного пальця
Щирозлотний перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі
виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого повіреного
добре кликав-
покликав:
«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города
Черкаського,
До пані Барабашевої прибувати,
Королевські листи до рук
добре приймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Добре дбав,
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом,
Пильною
годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав,
У сіни ввійшов —
шличок із себе скидав,
У світлицю ввійшов — низький поклон послав,
Тії
значки на скам'ї покладав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей, пані, —
каже, — ти, пані Барабашева, гетьманова
молодая!
Уже ж тепер твій пан
Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі банкети
вчиняють,
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи
королевські оддати,
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох
прочитати
І козакам козацькі порядки давати?»
Оттогді ж то пані
Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними
сльозами,
Промовить стиха словами:
«Ей, не з горя-біди мойому пану
Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм
Хмельницьким
Великі банкети вчиняти!
Нащо б їм королевські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль
вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьма
молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
Тілом своїм
панським комари годувати —
Од кума свого Хмельницького».
Оттогді ж то
пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
«Ей, слуго, повірений
Хмельницького!
Не могу я тобі листи королевські до рук подати,
А велю я
тобі до воріт отходжати,
Королевські листи у шкатулі із землі виймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так
скорим часом, пильною годиною
До воріт одходжав,
Шкатулку з землі з
королевськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом,
пильною годиною
До города Чигрина прибував,
Свойому пану Хмельницькому
Королевські листи до рук добре оддавав.
Оттогді-то Барабаш, гетьман
молодий, од сна уставає,
Королевські листи у кума свого Хмельницького
зоглядає;
Тогді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора
тихо з'їжджає
Да на старосту свого Крачевського кличе, добре
покликає:
«Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Крачевський!
Коли б ти добре
дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук
подав, —
Ще б нас могли ляхи,
Мостивії пани,
За білозорів
почитати».
Оттогді-то Хмельницький
Як сії слова зачував,
Так на
кума свого Барабаша
Велике пересердіе мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав.
Оттогді-то припало йому з правої
руки
Чотири полковники:
Первий полковниче — Максиме ольшанський,
А
другий полковни-че — Мартине полтавський,
Третій полковниче — Іване Богуне,
А четвертий — Матвій Бороховичу.
Оттогді-то вони на славну Україну
прибували,
Королевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник
Хмельницький козаків
до сходу сонця пробуджає
І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти,
друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський очинаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські
табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської
у поругу вічні часи
не подайте!»
Оттогді-то козаки, друзі, молодці,
добре дбали,
Од сна уставали,
Руський очинаш читали,
На лядськії
табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих
панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри
своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
Оттогді-то Барабаш,
гетьман молодий,
Конем поїжджає,
Плаче-ридає
І стиха словами
промовляє:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький,
Пане писарю військовий!
Нащо б тобі королевські листи у пані Барабашевої
визволяти?
Нащо б
тобі козакам козацькі порядки давати?
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм уживати?»
Оттогді-то
Хмельницький
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Барабашу,
Пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами докоряти,—
Не
зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку,
зняти.
Жону твою і
дітей у полон живцем забрати,
Турському султану у подарунку одіслати».
Оттогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й
учинив:
Куму свойому Барабашеві, гетьмайу молодому,
З пліч головку, як
галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському султану у
подарунку одіслав,
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.
Оттогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Стиха словами промовляли;
«Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї
християнської у поругу вічні часи
не подавали!»
Господи, утверди люду
царського,
Народу християнського,
Всім слушащим,
Всім православним
християнам
Пошли, боже, много літ!
|
