Среда, 18.09.2019, 05:47
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Народний епос

Народний епос
і кинемося до битви сильної.
То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні.
Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів,
аби дати відчути їм, як січе руський меч.
Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед,
а назад не повинні.
Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо.
А хто швидко йде, швидко і знайде славу.
А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове
кленчуть.
Не худоба ми, .а русичі, і то є іншим навчення,
аби знали, що Права з нами.
А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних
і старатися.
То Мати б'є крилами про труди ратні і славу воїнам,
що іспили води живої од Перунця в січі укрутній.
І тая Перуниця летить до нас.
І тая ріг давала, наповнений води живої для життя
вічного герою нашому,
що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.
Тако смерті не маємо від того, але життя вічне,
і завжди брат за брата стоїть.

А як умре, то до луки Сварогової йде.
А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой,
ані грек, ані варяг;
це слов'янин роду славного,
і той іде по співах Материних.
А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий.
І говорить йому Сварог:
«Іди, сине мій, до тієї краси вічної.
І дивись, що діди і баби твої в радощах і веселощах,
хоч досі гірко плакали.
А зараз возрадувалися з життя твого вічного до кінця
кінців, що продовжилося там».
Ми знаємо, як воїни Ясуна, що маємо іншу ознаку,
аніж греки,
і маємо славу іншу.
І тако дозріємо до раю нашого
і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки.
І станемо в'яну в'янити од полів тих,
і житву трудити, і ячмінь полоти,
і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих.
А ті багатства інші, аніж земні в прахові, болячках і
стражданнях.
І хай будуть мирні дні його вічні.
І станемо на місце загиблого і будемо битися люто.
А буде так, що впадемо зі славою,
то підемо туди, де той.
А Мати наша била крилами о боки свої;
з обох сторін її огінь сяє світлом до нас.
І всяке перо інше, красиве — червоне, синє, блакитне,
жовте і срібне, золоте і біле.
І та сяє, як сонце саруме, і колами йде по сонцю.
Та світилася сімома красотами,
як заповідано од богів наших.
А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім,
То все наша гордість, і маємо свої сили оддати,
то й узріємо також.
І одсічемо старе життя наше од нового,
як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих.
Мати-Слава б'є крилами о боки.
І йдемо до стягів наших;
а ті стяги Ясуна.

То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками
посіваючи до неба синього,
і те твердіє од них.
А Мати-Слава співала про труди наші ратні,
і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь
нашу і святих праотців наших.
Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й
загибель.
А й того не боїмося, бо то є життя земне,
а вище є життя вічне.
І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо.
І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі,
як ніби ніколи не існували на ній.
Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній
до кінця кінців земних і інших життів.
То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!
І Дажбо нас народив од корови Замунь,
і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці.
І тако стали діди русове.
А із Пендеба йдемо досі до неба синього.
У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях).
Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.
І так загинули — не народжувались і вимерли, як безплідні.
І нічого від них не лишилось.
Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться.
Вони чекали допомоги від неба.
І самі не стали трудитися, і так чекали.
Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.
Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, —
іллірійці були поглинені од нас.
І не було в нас тоді  нікого, ерім дубілів,
які були повернені на берусь.
Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців;
і ті якраз сіли біля озера.
А далі оселилися венеди;
й ільмерці залишилися там, і було їх мало,
і мову свою лишили, і так були.
Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.
А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.

І тут'маємо знати, що збирається рід руський до
десятків, а десятки — до сотень.
Та нападуть вони на ворогів
і візьмуть їхні голови одрубані,
і там злих полишать —
хай звірі-хижаки, те з'ївши, поздихають.
Течуть ріки великі на Русі.
І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр,
що не боялись до полів проти готів виходити
і багато літ битися за вольність руську.
Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого.
Так сказала їм Берегиня.
І б'є крилами Мати-Слава наша
і говорить нащадкам про тих,
що ні грекам, ні варягам не піддавалися.
Говорить тая птиця про героїв боруських,
які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу.
І ті без тризни полягли,
і Стрібове лише танцювали над ними,
оплакуючи їх восени,
а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий.
А й голубки-дівоньки також розповідали,
як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам.
То хіба ми не синове їхні, не нащадки?
Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам.
Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Та бо зоря сонце провіщає.
А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
аби віз із волами сумирними привезти по степу синьому.
Там бо ляже сонце спати в ніч.
Отож коли день прийде до вечора, вдруге скаче у Яві
перед вечором
і так говорить сонцю,
що віз і воли вже там і ждуть його на Молочній стезі.
Як тільки зоря проллється в степи,
покличе нас Мати, аби ми поспішили.

Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до бояр-ясунів,
аби могли захиститися від ворогів якомога раніш і,
бо пізніше справді вже буде пізно.
А маємо силу нашу в степах,
що вишикувана Матір'ю — сонцем нашим;
крила обаполи розпростерті і тіло в середині,
а голова ясуна на рамена його.
Там воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї ясуні.
Вони вберігають її до того дня,
коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями,
а Хорват брав своїх воїв.
Тоді інша частина Щехова лишилася з русами,
і так на тій землі утворила з ними руськолань.
Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились,
і з ним до цього часу будуємо Русь.
І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з
Руссю,
оскільки тая є мати наша, а ми діти її,
і будемо до кінця з нею.
V. Наші невзгоди
8
А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення,
і жаль став між ними.
І почали плакати і вирікати їм:
не йдемо за ними, бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого.
Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слов'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
про руськолань і венедів, що розділилися надвоє;
та про борусів, які були розторгнуті на дві частини.
І тоді скоро мали і десять (частин).
А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли
маємо боярина Оглендю?
А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до
нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
А родці і родичі ділилися і розходилися.
І багато разів ворог нападав на нас.
Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця свого,
то з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
І ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,
то шкоду творять.
Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.
По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.
І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів,
що стали на слід гунів.
А тако Болояр сказав їм: почекайте.
І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами
несподівано,
і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і
юнаків, а старших зовсім побив.
Ми — русичі і маємо гордитися походом нашим
і триматися один одного, битися до смерті правої.
На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов
і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.
А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і
паскудять нам на кордоні.
А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки
і оселився з готами і тут був тисячу літ.
Пішли на нас колтове із залізом своїм
і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця.
І всі, чия тверда рука тримала нас,
змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі.
То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од
землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те,
не билися зовсім і загинули.
І нічого ми не могли зробити іншого,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися
од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають,
аніж будуть їм інші наслідувати.
Грім гримить у небі синьому.
І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
А та швидкість — це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли.
І тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
Бо колтове вчорашні — це сьогоднішні варяги і греки
(так звані елани);
І ті, хто не домислює до того,
суть їхні майбутні раби і піддані.
Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не була на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,
аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,
а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.
Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало,
Лад і Дажбо.
А коли Купало прийде у вінку,
що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,
і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса
смачного,
і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
доки не буде Русь вільна і сильна...
За той час, коли готи йшли на нас із півночі,
Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх...
Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.
А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.
І тут Мати прилетіла і сказала йому,
щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б
повернувся на готів.
І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів.
Там і вразив сина Германаріха і вбив його.
VI. Відносини з греками
8(2)
Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця.
І всяке перо є іне, сяє кольорами різними;
стало і вночі, як удень.
І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами.
Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому
і дивляться на нас.
І се гарно усміхаються до цих.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислили про поміч Перунову.
І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.
І той меча здвинув до небес
і розрубав хмари і громи.
І тече вода жива до нас, і пиймо тую,
бо все од Сварга до нас життям тече.
І ту пиймо, як стікання життя божого на землі.
Тут бо корова Замунь іде до поля синього
і почина їсти траву ту і молоко давати.
І тече те молоко до хлябів,
і світить уночі звіздами над нами.
І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам.
Той бо путень правий, і іних не повинні мати.
Отож почуй, нащадку, славу тую
і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.
І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,
як день помирає без суне суране.
Потім настає темінь на ім'я вечір,
а вмирає вечір — і настає ніч.
Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному.
І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт.
Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку,
і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста.
То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити снопа до огнища,
і честити його, як отця божого.
Отцям нашим і матерям слава,
бо нас учили до богів наших
і водили за руку до стезі правої.
Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями,
бо ми слов'яни, руси, які богам славу співають;
і тако суть слов'яни.
Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра
й інде не шукали іних бродичів, яко русь.
А ті то гуни і яги суть одбиті,
бо мали боярина Оглендю,
який нами гордився і бере нас до частки.
Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,
і чекаємо, що поверне до добра.
І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо
і не візьмемо мету одну до мислі нашої.
То бо глаголить вам глас праотців,
а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти.
Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,
не як худоба безсловесна, що не відає.
Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на
прикраси свої,
І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки,
які не відають про богів наших і наговорюють, злі
невігласи.
Але ми називаємося слави і ту славу показали їм,
коли йшли на заліза їхні і на мечі.
Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую,
й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих,
Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.
Греки бо ворожі на втіху собі,
русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам,
які беруть і злобляться на того, хто дав.
Ту бо славу орли клекочуть там і тут,
що русичі вільні і сильні по степах.
8(3)
Коли наші пращури Сурож творити починали,
греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки
шукали,
і, землю нашу розглядаючи,
посилали до нас багато своїх юнаків
і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.
Ї ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних.
І скоро нашу землю прибрали до рук своїх
і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.
Греки суть празні, а слов'яни працювали рабами на них.
Отак наша земля, яка чотири віки була наша,
стала грецька.
А ми самі, як пси;
і поженуть нас скоро каміннями геть звідти;
і тая земля огречена є.
Тако днесь маємо дістати її і кров'ю нашою полляти,
аби була родючою і жирною.
Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,
ож іспиймо його до кута
і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших.
І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,
орю свою боронити повинні в той день.
А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так.
А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.
Й утворите діру для нас і для наших,
і відтоді будемо у себе.
А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну,
в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.
І нема вороття, аби лишилися живими.
Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих,
а те ніяким чином.
Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий .
Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу,
як ті говорять нам.
Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави
і стали твердо за угіддя наші.
Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в
полі стояти.
Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо.
І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу
вергнуті до праху в крові їх,
коли ми кельще бути посміли.
Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися,
швидко звикли до мечів тонких і щитів легких
і землю кидали ту через слабкість свою.
Бо не було їм допомоги від імператорів
і повинні були самі стати на захист свій.
І тут Сурож буде іним і буде нашим.
І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов.
Вони дали бо нам письмено своє,
аби взяли його і розгубили свою пам'ять.
І той ілар, який хотів учити дитя наше,
повинен був ховатися по домівках тих,
аби його, невченого, повернути на наше письмо
і нашим богам правити треби.
А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно:
і знав, як отці наші те говорили мені,
що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну.
І будемо великою державою з князями своїми, городами
великими і безліччю зброї залізної.
І буде безліч нащадків наших.
А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися
і похитувати головами.
Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть
і лиш одна перестане, інша почне.
Отож переможемо до кінця
і продовжимося до віків множеських завдяки богам,
і ніщо нас не знищить.
Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.
Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї
і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої.
І так буде, бо ті слова маємо од богів.
VII. Дума про Богумира

У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і
двох синів.
Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах;
батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так
розуму набирались.
Аж тут мати їхня, яку звали Славуна,
дбаючи про їхні потреби,
сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх
віддати і внучат доглядати.
А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться.
І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля
вогнища свого.
І побачив увечері мужів трьох на конях,
що наближалися до нього.
І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?»
Оповів їм Богумир про тугу свою.
А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.
Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів
дочкам.
Од них три роди пішли, що були слов'янами.
Од них походять деревляни, кривичі і поляни.
Бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга —
Скрева, а третя — Полева.
Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус.
Звідси походять сіверяни і руси.
Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір.
Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за
морем, у краю зеленому,
куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.
іТо було за тисячу триста років до Германаріха...
А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського.
Отам праотці накидали кургани із каміння білого,
під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.
VIII. На берегах Ра-ріки

Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського,
а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули.
І там бились ми за землю тую, за життя наше.
До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці
і з великими труднощами по ній перевезли людей і
худобу на інший берег, пішли по Дону.
А там готів побачили, що йшли на південь.
І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні
напроти, побачили.
І так змушені битися за житво і життя своє.
А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас,
людей убивали і худобу забирали.
Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить
і де трав багато в луках жирних,
і ріки рибою наповнені,
і де ніхто не помирає.
Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли.
Ра-ріка — велика і відокремлює нас від інших людей
і тече в море Каспійське (Фасісте).
Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки
і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів,
що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати.
Було те за пятдесят літ до Алдоріха,
і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів.
Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра,
і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих.
Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської.
І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку,
а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали,
Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської
і не приходили вже ніколи.
10
Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали,
бо нам випало інше.
У роді старших обирали як князів,
якими од старих часів були все наші отці.
І ті князі були тривалий час, і греків не питали,
і стояли до кінця, як люди обов'язку.
Тому од родини мали давати нащадків,
і ті (князі) правили ними.
А по Богумиру був Ор з синами своїми.
А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення
великої землі своєї,
то ми пішли геть, туди, до Русі.
Нині інші часи, а тому мусимо братися за узду і тягнути
допереду.
І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і
захопили інші.
А хай скажуть, як ми билися вперто за себе.
Боруси не залишили греків на землі вашій, билися за неї.
А в ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель.
А нині зажадали вороги наші (йти) на нас,
і мусимо битися за внуків наших,
і утримаємо степ наш,
і не дамо землю іншим.
Отож мусимо інакше робити:
не паліть дубів на полях своїх,
не сійте на них, не жніте жатву в попелі,
бо маємо степи травні.
І ведіть туди худобу оберігаючи.
Оберігаючи її від ворогів.
/X. Наші боги
11а
Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо
і йому велику славу співаємо.
Хвалимо і Сварога, діда божого,
який тому роду божеську є началом
і всенькому роду криниця віща,
яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не
замерзає.
А тієї води живущої п'ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
прибудемо до лук його райських.
І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо
не переставати живих явищ кола крутити.
Це він нас веде стезею правою до брані.
І до Тризни великої о всіх полеглих,
які йдуть у життя вічне до полку Перунового.
І богові Світовиду славу проголошуємо —
се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.
І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
Співаємо і танцюємо йому.
І звертаємося до бога нашого,
який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає.
І світ міцний творить славу Світовидієву велику.
Слава богові нашому!
То бо скорбить серце наше.
І се одречемось од злих діянь наших
І прилучимося до добра.
Се бо рабів відпустимо, обнімемося.
І скажемо, се зробивши, — се бо нас знаєте:
як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.
А се таємниця велика, як і Сварог.
Перун і Світовид — ті обоє удержані в небі.
А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються —
і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому.
А за тими обома — Хорс, Велес, Стрибог держать,
а поза ними — Вишень, Лело, Літиць.
11Б
Радогощ, Календо, Кришень.
І се тих удержують — Сивий Яр і Дажбо.
І се інші є — Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць,
Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,
а по тих — пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець,
ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць,
соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць,
страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць,
травиць, стеблиць.
А також суть — родиць, маслиць, живиць, відиць,
листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ,
липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць,
спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць,
чурць, родиць.
А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко
роздане частинами.
І ті суть Триглавові вівці, — і нам од нього.
Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них.
То красен рай слов'янський;
і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої,
чи бути дню небесному, чи бути ночі.
І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім,
а вночі хтось інший — бог дід, дуб, сніп наш.
Слава богові Перунові огнекудру,
який стріли на ворогів пускає і вірного проведе во стезі,
адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий
і всеправеден є.
X. Що укріпляє хоробрих
12
Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,
який, як сказано, йде на ворогів.
І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які
суть у небі.
Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави.
А коли їх вести в інші степи, — ідемо.
І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо,
і так до полудня.
Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить
златорунні кола.
І суряну п'ємо так до вечора.
А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені,
запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,
який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі
мають бути.
І, сотворивши молитву, йдемо ко сну.
А за тим — велика таємниця.
13
Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить.
І ті йдуть до сонця восходящого,
вдивляючись у береги ріки,
щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже.
А та обома крилами освятить її.
І так узяли землю тую
і бороніть її од ясів і гунів,
як і проти готів повертайте стріли свої і мечі одточені.
14
Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечі.
І, натхнені сказаними Матір'ю словами,
що майбутнє наше славне,
пішли на смерть, як на свято.
Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські.
І там були купці, старі верманове і рабове й іні.
Се бо ті купці радогощі почестені.
І так брали од кожного з нас гостиці, сорочки честені.
Їх бо честять боги і нам повеліли.
І честимо їх.
Се бо мали вказівку на часи наші,
аби не діяли хибно й отцям почесті укладали —
не персти бездіяльні товкли о дерево,
а щоб руки наші утрудились о рала наші
і мечами добували нелегность нашу.
І тая нам повеліла йти на кордони наші і закрити їх од
ворогів.
Се дими, піднявшись, течуть до небес,
і те означає тугу велику для отців, дітей, матерів наших.
І то час боротьби прийшов.
І не сміли говорити про інші справи, лише про ці.
Се бо прийшли варягове до Дніпра і там взяли землю нашу.
І ті то стали людей і землю під себе чільно брати.
І не могли те погодити інакше, як мечем нашим.
І Рюрика відігнали від земель наших,
і турнули його назад, звідки прийшов.
Се бо кордони наші ворогами скорочені,
і земля наша чинить опір.
І то є обов'язок наш, іншої жертви не хотіли.
Се інший ворог Германаріх іде на нас із півночі;
він же внук внучатий Оторіху.
І сей верг на нас воїв своїх з рогами на чолі.
Варяги кажуть нам іти з ними;
і не могли воювати на обидва боки,
хоч вони вороги, як і перші,
і нема різниці між ними.
Се бо яси йдуть на нас від Танаїсу і Таматархи могутнього
кіннотою і раттю незчисленною.
І тьма за тьмою текла і так тече на нас.
І се не маємо іншої допомоги, лиш те, що боги веліли нам:
удесятерили сили свої і виступили проти них.
Се Білобог веде наші раті і кінноту.
І знали, що чарівниці, які в лісах були,
взяли мечі і пішли з раттю.
І побачили кудесниць, які чудеса великі творили.
І з праху, кинутого до небес, раті встають небесні,
і ті течуть на ворогів і могилюють їх.
І тамо бачимо птахів великих, що летіли до нас, і
кинулися на ворогів.
Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас,
щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого;
се... бо суть русичі.
Ідіть, брати наші, плем'я за племенем, рід за родом
і бийте ворогів на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Там помрете, але не повернете спини свої,
І ніщо вам не втратиться, нічого не станеться,
бо ви в руках Сварожих,
а той веде вас у всі дні до звитяги і геройства многого.
X/. З минулого. На морських берегах
15а
Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера
і там заснували город інший, новий, і там лишились.
І тут Сварога, першого пращура молили:
для роду рожениць джерело їх препросили,
а в дуба — мірку хліба нашого.
Сварог, що створив світло, —
це бог світла і бог Прави, Яви і Нави,
се маємо їх во істину.
І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде.
Як і праотці колись, знаючи про це,
принесли в жертву коня білого
і вийшли з краю Семиріччя, що біля гори Ірштії і в
Загогрії, хоч були там вік.
І так покинули той край і пішли в Дворіччя,
і розбили тих з допомогою кінноти своєї,
і пішли до землі Сірійської, і там зупинились.
А пізніше пішли горами високими; і була зима, і льоди.
І спустилися в степи і там були з отарами своїми і худобою.
Се перша Права, заповідана отцям нашим праотцями,
допомагала у прі великій і сили давала відбити ворогів.
З боями прийшли до гори Карпатської
і там упорядкували на чолі з п'ятьма князями
і городи, і села, вогнища і торги великі.
І потіснені були
15б
готами, які були на заході;
і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і
возрадувалися там.
Кий заснував град, який населили і славні роди інші.
Там оселилися і вогнище творили дубу і снопу,
який є Сварог, пращур наш.
І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче,
який кров славних пив.
І Кий пішов на них раттю.
І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв,
які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили.
1 показали спини вороги.
І се інше племено онезьва пішло на нас.
І січа була велика, за вкрадене ними до останнього
а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть
ворогів наших».
Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:
«Діти, городіть град ваш і кріпіть його,
бо будете оточені повесні іними ворогами,
і боротьба буде ваша люта і кріпка.
Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,
що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших
і також казав, що ви недбало ставитесь до богів,
а так бо є самі перед ворогами».
16
Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,
в якому бо є пристанища сила.
У давні часи був муж, який був благ і доблесний,
і, як кажуть, у пошані в Русі.
1 той мав жону і дві дочки.
Мали вони худобу — корови і багато овець;
і були ті в степах.
І не було чоловіків для їхніх дочок.
Так молив богів, аби згасання роду присікли.
І Дажбо почув мольбу ту
і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.
Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.
Се бо Ясна йде до нього.
Тут бо Велес отроча несе йому.
Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу.
Буде благословен завжди, нині'і прісно, від віку й до віку.
Сказано се про чарівників,
і те пройдешнє не вернеться.
Категория: Народний епос | Добавил: Kisa (13.05.2009)
Просмотров: 580 | Теги: Народний епос | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz