Війна, війна – світ палає!
А на війні люд
вмирає.
У неділю вранці-рано --
Всім рекрутам заказано...
Одна вдова
мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з
рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три
порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша – зброю несе,
А
найменша виряджає
І сльозами уливає:
-- Ой ти, братику наш
рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси – буйним
вітром,
Через поля – дрібним дощем!
-- Візьми, сестро, піску
жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде, --
Тоді твій
брат з війни прийде.--
Сестра брата послухала,
Взяла піску –
посіяла...
Нема з піску того сходу --
Нема брату із походу;
Нема з
піску того цвіту --
Нема брата – ні слуху...
А в неділю дуже рано
В
однім селі говорено:
-- Два солдати поранено.--
Ой у полі при
долині,
Там лежало два воєнних,
Вони братики рідненькі.
Брат до брата
промовляє:
Сльоза сльозу побиває:
-- Ох братику мій єдиний,
Одна мати
нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала —
рубаную,
Мені дала — стріляную.
З рубаної кров ізійде,
А стріляна — к
серцю дійде.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
— Ох,
братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки
промивати,
Наші рани завивати? —
Одізвався в полі ворон:
— Я вам буду
товаришем,
Я вас буду доглядати —
Живцем очі добувати.
