ОЙ ТИ, НИВО МОЯ,
НИВО
Ой ти,
ниво моя, ниво,
Ниво золота
Що за
тебе, моя ниво,
Билась голота.
Не
раз тебе, моя
ниво,
Топтала
орда,
Не раз
тебе, моя ниво,
Кляла біднота.
Не
раз, було, над тобою
Крукали
круки,
Не раз
рвали твоє тіло
Вовки-хижаки.
Зійшло сонце із-за
хмари,
Вітри
заревли,
Від
панського
своєволля
Тебе
відняли.
Убирайся
ж, моя ниво,
В
зелень,
розцвітай,
І під
сонячним
промінням
Колос
наливай!
ПІСНЯ ПРО БАЙДУ
В
Цариграді на
риночку
Та п'є
Байда
мед-горілочку;
Ой
п'є Байда та не день, не
два,
Не одну
нічку та й не
годиночку;
Ой п'є
Байда та й
кивається,
Та на
свого цюру
поглядається:
«Ой, цюро ж мій
молодесенький,
Та
чи будеш мені
вірнесенький?»
Цар турецький к ньому
присилає,
Байду к
собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та
славнесенький,
Будь мені лицар та
вірнесенький,
Візьми в мене
царівночку,
Будеш
паном на всю
Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра
проклятая,
Твоя
царівночка
поганая!»
Ой
крикнув цар на свої
гайдуки:
«Візьміть Байду добре в
руки,
Візьміть
Байду, ізв'яжіте,
На гак ребром
зачепіте!»
Ой
висить Байда та й не день, не
два,
Не одну
нічку та й не
годиночку;
Ой
висить Байда та й
гадає,
Та на
свого цюру
споглядає,
Та на
свого цюру
молодого
І на
свого коня
вороного:
«Ой,
цюро ж мій
молодесенький,
Подай мені лучок та
тугесенький,
Подай мені тугий
лучок
І стрілочок
цілий пучок!
Ой
бачу я три голубочки
—
Хочу я убити
для його дочки.
Де я мірю — там я
вцілю,
Де я важу
— там я вражу!»
Ой як стрілив — царя
вцілив,
А царицю
в потилицю,
Його
доньку в
головоньку.
«Отто
ж тобі, царю,
За
Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову
істяти,
Його тіло
поховати,
Вороним
конем їздити,
Хлопця собі зголубити».
ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ
(Пісня про Устима
Кармалюка)
За Сибіром сонце
сходить,
Хлопці,
не зівайте,
Ви на
мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з
Сибіру,
Та не маю
долі,
Хоч,
здається, не в
кайданах,
А все ж
не на волі.
Маю жінку, маю
діти,
Та я їх не
бачу,
Як згадаю
про їх муку —
Сам
гірко заплачу.
Зібрав собі
славних хлопців,—
Що ж кому до
того?
Засідаєм
при дорозі
Ждать
подорожнього.
Чи хто їде, чи
хто йде,
Треба їх
спитати,
Як не
має він грошей —
Треба йому дати!
Аж тут їде сам
владика:
«А
здорові, хлопці!»
«Ой довго ми вас
чекали,
Благослови,
отче!»
Ой вилічив сам
владика
Сорок
тисяч грошей,
Подивився кругом себе
—
Все хлопці
хороші.
Ой чи їде, чи
хто йде,
Треба
його ждати.
Ой
прийдеться
Кармалюку
Марне
пропадати.
Ой прийдеться
Кармалюку
Марне
пропадати,
Бо
немає пристанища,
Ані свої хати.
Асесори,
ісправники
За
мною ганяють,
Більше вони людей
б'ють,
Як я
гріхів маю.
Зовуть мене
розбійником,
Кажуть —
розбиваю.
Ще ж
нікого я не вбив,
Бо й сам душу
маю.
З багатого хоч
я й візьму —
Убогому даю.
Отак
гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і
вночі,
Повсяку
годину,
Ніде мені
подітися,
Я од
журби гину.
Чи хто їде, чи
хто йде,
Часто
дурно ждати,
Отак
треба в лісі
жити,
Бо не маю
хати.
Пішов би я до
дітей —
Красу мою
знають:
Аби
тільки показався,
То зараз
впіймають.
А так треба
стерегтися,
Треба
в лісі жити.
Хоч,
здається, світ
великий,
Ніде ся
подіти!
Прийшла туга до
серденька,
Як у
світі жити?
Світ
великий і
розкішний
Та ніде
ся діти!
У неділю дуже
рано
У всі дзвони
дзвонять,
А мене,
Кармалюка,
Як
звірюку гонять.
Нехай гонять,
нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене,
Кармалюка,
В
світі споминають!
РОЗЛИЛИСЯ КРУТІ
БЕРЕЖЕЧКИ
Розлилися круті
бережечки,
Гей,
гей, по роздоллі;
Пожурились славні
козаченьки,
Гей,
гей, у неволі.
Гей ви, хлопці, ви, добрі
молодці,
Гей,
гей, не журіться,
—
Посідлайте коні
воронії,
Гей,
гей, садовіться!
Та поїдем у чистеє
поле,
Гей, гей, у
Варшаву
Та
наберем червоної
китайки,
Гей,
гей, та на славу!
Гей, щоб наша червона
китайка,
Гей, гей
не злиняла,
Та
щоб наша козацькая
слава,
Гей, гей,
не пропала!
Гей,
щоб наша червона
китайка,
Гей,
гей, червоніла,
А
щоб наша козацькая
слава,
Гей, гей,
не змарніла!
Гей,
у лузі червона
калина,
Гей, гей,
похилилася;
Чогось наша славна
Україна,
Гей,
гей, засмутилася.
А ми ж тую червону
калину,
Гей, гей,
та піднімемо;
А
ми ж свою славну
Україну,
Гей,
гей, та розвеселимо!
|
