ЗАЛЕТІВ ГОРОБЕЦЬ
 
           Залетів горобець
           В колгоспну комору,
           Та й сів же він відпочити
           На пшеничну гору.
           Як уздрів горобця
           Комірник в коморі,
           3 риком, з галасом зібрав
           Всіх людей із двору.
           «Ой, рятуйте, люди добрі,
           Злодії ввірвались,
           Вони в мене тонн із десять
           Пшениці вже вкрали.
           Тепер треба складать акта,
           Щоб її списали,
           Щоб на мене колгоспники
           Нічого не мали».
           І склав акта комірник,
           Правління ствердило,
           На горобця вину склало
           Любо, тихо й мило.
           Цвірінькає горобець,
           Комірник сміється:
           Десять тонн пшениці вкрав,
           Уже не вернеться.
           У вирії десь високо
           Цвірінькають горобці.
           А комірник сидить дома,
           Їсть пшеничненькі млинці.
           Стережися, комірник,
           Щоб ти не вдавився
           Та в народному суді
           Ти не появився.

ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ
 
Ой на горі вогонь горить,
Під горою козак лежить,
 
Порубаний, постріляний,
Китайкою покриваний;
 
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою;
 
А в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче:
 
«Ой коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!
 
Не плач, коню, надо мною,
Не бий землі під собою.
 
Біжи, коню, дорогою
Степовою, широкою,
 
Щоб татари не впіймали,
Сіделечка не здіймали,
 
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
 
Як прибіжиш під ворота,
Стукни, грюкни коло плота;
 
Як прибіжиш ти в батьків двір,
Заржи, коню, на ввесь подвір!
 
Вийде сестра — розгнуздає,
Вийде мати — розпитає:
 
«Ой коню мій вороненький!
А де ж мій син молоденький?»
 
«Не плач, мати, не журися:
Та вже ж твій син оженився,
 
Узяв собі паняночку —
В чистім полі земляночку».