ВИЛІТАЛИ ОРЛИ З-ЗА КРУТОЇ
ГОРИ
Вилітали орли
З-за крутої гори —
Заплакали
молодії хлопці,
Сидячи в неволі.
Вони заплакали,
Ще й заголосили:
«А в кого ми,
пани-браття,
Цеє
заслужили?
Чи в
Господа Бога,
Чи
в свої громади,
Що нас, таких
молоденьких,
В
некрути забрали.
В некрути
забрали,
Ще й
попарували,
На
руки й на ноги
Кайдани наклали!
Кайдани наклали,
На соцького
скричали:
«Давай,
соцький,
Тройку
коней вороних,
Та повезем до прийому
Хлопців
молодих!»
Привезли під брамку,
Відчинили
брамку:
«Ой ви,
хлопці молодії,
Становіться в
валку!
Ой ви,
хлопці молодії,
Становіться в
валку,
На поле —
плечима,
До
солдат — очима!»
«0й ви, солдати,
Ви, дядюшки наші,
Не бийте нас, не лайте
нас,
Бо ми діти
ваші!
Не бийте
нас, не лайте
нас,
Тільки
научайте,
Бо
нашії руки
Цього
не робили.
Бо
нашії руки
Цього
не робили,
Лиш
сіяли та орали,
Ціпом молотили.
Бо ми не вчилися
Ружжа вичищати,
Сіяти та орати,
Землю обробляти!»
ОЙ ЗАЦВІЛА РОЖА КРАЙ ВІКНА
Ой, зацвіла рожа край вікна... (2)
Ой,
мала я мужа,
Ой, мужа я мала,
Ой, мала я мужа
Пияка.
Нічого не
робить, тільки п'є, (2)
Як прийде додому,
Як додому прийде,
Як прийде
додому,
Жінку б'є.
— Не бий мене, мужу, не карай, (2)
Бо покину
діти,
Бо покину дрібні,
А сама пойду
За Дунай!
Ой, як я на лодку
сідала, (2)
Правою ручкою,
А білим платочком,
А білим
платочком
Махала.
— Ой, вернися, жінко, додому, (2)
Бо горшки не
миті,
І миски побиті,
Горе ж мені жити
Самому!—
Ой, як я вернулась
додому, (2)
І горшке побиті,
І миски не миті,
Ой, а діти
плачуть,
Їсти хтять.
ОЙ
МАТІНКО-ЗІРКО
Ой матінко-зірко,
Як у строку
гірко:
Куди
хилять, то й хилюся,
Бо я всіх боюся.
Ой матінко-зоре,
Яке в строку
горе:
Ні доїсти,
ні допити,
Ні
сісти спочити!
Ой матінко-вишня,
Чи я у вас
лишня,
Що ви
мене туди дали,
Де я непривишна?
Ой матінко-пава,
Тепер я пропала,
Що ви мене туди дали,
Де я не бувала.
Ой матінко моя,
Тепер я не твоя,
Тепер я вже того
пана,
Що задаток
дано.
Ой матінко
моя,
Тепер я не
твоя,
Хіба тоді
твоя буду,
Як
строку добуду.
Добре тобі, тату,
Задаточки брати!
Прийди, тату,
подивися,
Як їх
заробляти!
Ти
думаєш, тату,
Що
я тут паную?
Прийди, тату, подивися,
Як я тут горюю!
Ти думаєш,
тату,
Що я тут не
плачу?
За
сльозами за дрібними
Стежечки не
бачу!
Вийду я на
гору,
Крикну я
додому:
«Вари,
мати, вечеряти
Та й на мою долю!»
Варила, варила,
Небагато —
трошки:
«Нема ж
тобі, моя доню,
Ні миски, ні ложки!»
ОЙ У ПОЛІ НИВКА
Ой у полі нивка,
Кругом материнка...
Там дівчина
жито жала,
Гарна чорнобривка.
Жала ж вона, жала,
Сіла
спочивати,
їхав козак з України,
Мусив шапку зняти.
Мусив шапку
зняти,
— День добрий, — сказати, —
Помагай Біг, дівча моє,
Тобі жито
жати!
А дівчина стала,
Йому одказала —
Вона ж йому одказала
—
Серденьком назвала.'
А вже цяя слава
По всім світі
стала,
Що дівчина козаченька
Серденьком назвала.
А вже ж тая
слава
По всім городочку,
Що дівчина козакові
Вишила
сорочку.
|
