Среда, 18.09.2019, 06:34
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Перекладна світська література

Перекладна світська література
  «ШЕСТОДНЄВ» ІОАННА ЕКЗАРХА
       
      Пролог
       
      Чи є що краще для боголюбивих, ніж пам'ятати про Бога і його добрі справи? І якщо славний князь Сімеон дотримується Божих заповідей, щоб прикрасити й прославити себе, то й ми повинні дотримуватися цього ж правила. Доброзичливий раб, бачачи добрі справи свого Господаря, не лише радіє сам і веселиться, а хоче, щоб і світ про це дізнався. Настільки рум'яними, радісними та веселими бувають ті, хто насичує себе питвом і їжею! Але ще більше ті, хто живить себе думками. Такі люди нагадують орла, який не знає втоми в польоті. А радість не знає втоми і крила відрощує.
      І як же людям не радіти, коли осягнуть вони розумом, для кого це небо прикрашене сонцем і зорями, заради кого земля покрита садами, дібровами й квітами й увінчана горами, для кого море і ріки і всі води, наповнені рибою, кому рай приготований? Це ж усе для них Самих! А ще треба і про те подумати, як вони (люди) самі створені, в чому їх покликання.
      Бог творив не так, як люди, що будують будинки чи кораблі, чи мідники, чи золотарі, чи ткачі, чи кожум'яки, чи, скажімо, художники. Ті створюють вироби, які їм потрібно, за готовими зразками, запасаючись матеріалом і беручи знаряддя праці один у одного. Богу ж достатньо щось помислити, щоб те створити, чого раніше не було. І йому для створення нічого не потрібно, а людські ремесла потребують один одного.
      Керманичу потрібен кораблебудівник, і дроворуб, і коваль, і смолокур; сіячеві треба землю, рослини, насіння і воду для поливання. І для кожної справи потрібне своє знаряддя. А Творцеві не потрібні ні матеріали, ні знаряддя, а лише його воля.
      Із створеного ним одне ми бачимо і відчуваємо, інше — мислимо. Сфера мисленних творінь — ефір і небо. Одне — земне, друге — небесне. Як і належало, він і живі істоти створив: одні відчуттєві (матеріальні), інші «мисленні» (ідеальні, тут — ангели). «Мисленним» він дав для життя небо і ефір (повітря), а земним — землю і море.
      Деякі з «мисленних» створінь спокусилися на зло і були вигнані з небесних жител; Бог виділив їм частину в повітрі й частину на землі — не для того, щоб вони робили зло, яке замислять проти людей (перешкоджає їм у цьому ангельська охорона), але щоб з цієї зміни було зрозуміло, яке зло тягнуть за собою гординя й обман.
      І створив він рід «відчуттєвих», поділивши їх навпіл, зробив одних осмисленими і розмовляючими, а інших безтямними. І підпорядкував безтямних істот мислячому роду. Але деякі із безсловесних капості чинять і, опираючись, піднімаються на своїх володарів. Але ж і володарі їх те ж роблять: прийняли честь володіння розумом і словом і піднялися на Творця свого. Звідси зрозуміло, яке зло будь-кому порушувати свій чин і безбоязно переступати встановлені йому межі. Треба знати, як бездушні речі дотримуються цих встановлених меж.
      Так, буряне море, піднімаючись на сусідку — землю і обрушуючись, соромиться піску і не любить переступати певних меж; як кінь вуздою стримується, так і море, знаючи неписаний закон, піском накреслений, повертається до своїх меж. І ріки, як влаштовані спочатку, так і течуть; і джерельця б'ють, і колодязі дають потрібне чоловікам і жінкам. І всі години часу по порядку один за одним проходять; за тим же законом дні і ночі зберігають свій чин: коли довшають — не хваляться, а скорочуються — не плачуть; без суперечки приймають дане і віддають, що повинні віддати.
      І ось ще що показує мудрість і силу Творця: адже ні земля, яка тисячі років обробляється, засівається, годує плодами своїми, мочиться дощем і снігом, обпалюється сонцем, ніколи не бідніє, але приносить землеробам щедрий урожай.
      І море, звідки хмари беруть вологу й дощі народжують, щоб віддати землі, ніяк не зменшується, не висихає ніяк, также і не збільшується, приймаючи численні ріки, що впадають у нього.
      А звідки ж витоки рік беруться? І чому сонце не висушує усе те, що мокре? Ні боліт, ні водоймищ, обминає і наші тіла.
       
      Із слова шостого дня
       
      Бідна людина чи мандрівник, прийшовши здалеку до огорожі княжого палацу і побачивши його, дивується, захоплюється, розпитує. Заходить до середини і бачить з обох боків хороми, оздоблені каменем і деревом різьбленим, а потім, до палацу ввійшовши і побачивши високі палати й церкви, багато прикрашені каменем, деревом і живописом, а всередині мармуром, міддю, сріблом і золотом, не знає, з чим їх зрівняти, бо не бачив він у своїй землі нічого, крім убогих хатин, і, як безумний, дивується цьому тутi. А якщо трапиться йому і князя побачити, що сидить в убранні, осипаному бісером, з гривною оздобленою на шиї й обручами на руці, поясом червоним підперезаного і з мечем золотим, а з двох боків його бояр, що стоять в золотих гривнах, поясах і браслетах, тоді якщо хто спитає його після повернення в свою землю, кажучи: «Що ти там бачив?»,— скаже: «Не знаю, як вам розповісти про це. Лише своїми очима можна достойно подивуватися тій красі».
      Так же і я не можу гідно розповісти про той добрий устрій і чин, але кожен із вас сам, очима тілесними дивлячись і розумом безтілесним домислюючи, більше і з кращим знанням справи можуть подивуватися собі.
      Адже свої очі ніколи не обманять, хоч і ті інколи помиляються. Однак вони ж повідомлюють краще за інших. Побачивши небо, прикрашене зорями, сонцем і місяцем, і землю — злаками і деревами, і море, рибами всякими наповнене, бісером і різними чудесами, і переходячи до людини, не можу не дивуватися і не можу зрозуміти, звідки в такому малому тілі такі; високі думки, здатні обійти всю землю і вище небес зійти. До чого прив'язаний розум той? Як, виходячи з тіла, проходить він сфери одна за другою, проходить повітря і проминає хмари, сонце, місяць, і всі пояси, і зорі, ефір, і всі небеса, і в той же час знову опиняється в своєму тілі? На яких крилах він злетів? Яким шляхом прилетів? Не можна прослідкувати. Тільки й знаю, що говорити разом з Давидом: «Здивувався розум твій, мною укріпився, не здатний проти нього», «Звеселив мене, Господи, творінням своїм, і ділам рук твоїх я возрадуюсь», бо «Возвеличились діла твої, Господи; все премудростію сотворив».
         i Дослідники вважають, що Іоанн описав справжній палац болгарського князя Сімеона.
      ??
АЛЕКСАНДРІЯ

(Уривки)


      ...Перегодом сидів Филип на своєму царському місці, а навколо блукало, дзьобаючи корм, всіляке птаство. І раптом сіла птиця на коліна до царя Филипа й знесла яйце. І скотилося воно з колін на землю й розбилося. Із яйця ж виповзло маленьке гадюченя і кілька разів обповзло навколо шкаралупи, знову намагаючись залізти туди. І засунуло голову в шкаралупу й здохло. Занепокоївся цар Филип і покликав до себе якогось Антифона, тлумача знамень, розказав йому, що сталося. І сповів йому тлумач знамень:
      — Царю! Буде в тебе син, який обійде ввесь світ, всіх покоряючи своєю силою, і, повертаючись у царство своє, помре замолоду. Бо гадюка — символ царя, яйце ж, звідки виповзла вона, подібне до світу. Обійде ввесь світ і, намагаючись повернутися туди, звідки вийшов, помре, не дійшовши до того місця.
      Розтлумачив знамення Антифон і, одержавши винагороду, залишив царя Филипа.
      І коли настав час пологів Олімпіади (дружини Филипа, матері Александра), почала мучитися вона, сівши на лаву, на якій народжують жінки. А Нектонав (чаклун), який був біля неї, розрахувавши рух зірок небесних, умовляв її, щоб вона не поспішала народжувати і, підкоривши чарівною силою земні стихії, дізнався, що чекає її, і сказав:
      — Жінко! Кріпися, подолай єство своє: якщо зараз народиш, то пустиш на світ раба й бранця.
      Знову металася жінка від болю і вже не мала сил переборювати страждання, але Нектонав сказав:
      — Жінко, потерпи: якщо зараз народиш, то пустиш на світ нікчему й жебрака.
      Втішаючи Олімпіаду притчами й лагідними словами, чаклував, не даючи розродитися. Нектонав, озирнувши рух зірок, побачив, що над світом, посередині небесного склепіння, розлилося якесь Сяйво, ніби сонце досягло зеніту, гукнув до Олімпіади:
      — Час, поклич своє чадо! Отепер народиш царя й володаря світу.
      Олімпіада народила отрока зі щасливою долею. І ледве торкнувся він землі, як залунали могутні гуркоти грому, заблискотіли блискавиці, так що весь світ здригнувся.
      Коли настав ранок, Филип побачив отрока і сказав, що не хотів би виховувати його, бо це йому не син. Але поскільки так ніхто не народжувався, і це Боже сім'я, то хай він буде вихований на знак пам'яті померлого його сина від першої жінки. І назвав його Александром.
      Сказавши так, Филип оточив хлопця турботою і водив по всіх своїх володіннях. Коли ж підріс Александр, виявилось, що він не був схожий ні на батька, ні на матір, але мав своєрідну красу. Виду нього був людський, але волосся — наче левина грива, а очі були різні: праве око — чорне, ліве — сіре. Зуби мав гострі, мов у змії. Виглядом нагадував лева, рухи швидкі і обличчя світле. Підріс він трохи і розпочав навчання. Нянькою була сестра Меланта, вихователем (дядьком) Леонід, різні вчителі навчали його грамоті, музиці, землемірству, мудрим речам, філософії, військовій справі. Александр усім цим оволодів і рух зірок осягнув. А повертаючись після занять додому, примушував хлопчаків, з якими разом учився, боротися, розділившись на дві групи, і сам брав участь у їхній боротьбі. Коли ж бачив, що зазнає поразки протилежна сторона, то переходив на ту сторону, і допомагав їм, а коли вони перемагали, то було ясно, хто приніс перемогу.


Категория: Перекладна світська література | Добавил: Kisa (27.04.2009)
Просмотров: 855 | Комментарии: 1 | Теги: Перекладна світська література | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz