ДУМА ПРО ФЕСЬКА ГАНЖУ
АНДИБЕРА
Ой полем, полем
Киліїмським,
Битим шляхом
ордиїнським,
Ей,
гуляв, гуляв козак, бідний
летяга,
Сім год і
чотири
Да потеряв
з-під себе три коні
воронії,
На
козаку, бідному
летязі,
Три
серомязі,
Опанчина
рогожовая,
Поясина хмеловая;
На козаку, бідному летязі, сап'янці
—
Видні п'яти і
пальці,
Де
ступить — босої ноги слід
пише;
А ще на
козаку, бідному летязі, шапка-бирка
—
Зверху
дірка,
Шовком
шита,
Буйним
вітром підбита,
А
околиці давно
немає.
Іще ж то
козак, бідний
летяга,
До города
Килії прибуває
Та
не питається, де б то
стати
Коня
попасти.
А
питається, де корчма
новая,
Шинкарка
молодая,
Настя
кабачна:
«Тая на
нас, на бідних
летяг,
Хоч зла,
да й обачна».
Городом Килією
іде,
Слухає-прислухається,
Чи не радиться хто на славне Запорожжя
гуляти.
Аж тільки
радяться-поражаються
Три дуки
сребраники
На
кабак іти
Меду та
оковитої горілки
попивати.
Тоді-то
козак добре дбав,
Попереду собі у кабаку кватеру
займав,
Край
груби сідає,
Плечі свої козацькі
пригріває.
Тогді
дуки-сребраники у кабак
уходжали,
У стола
сідали,
По цебру
меду, оковитої горілки
постановляли.
Первий дука-сребраника Гаврило
Довгополенко
переяславський,
А ДРУГИЙ Войтенко
ніженський,
Третій Золотаренко
черніговський.
Іще ж бідного козака-летяги не
вітають
Ні медом
шклянкою,
Ні
горілки чаркою;
То козак, бідний
летяга,
На
дуків-сребраників скоса
поглядає;
То один
дука-сребраника був
обачний,—
Гаврила
Довгополенко
переяславський,—
Із кармана людську денежку
виймав,
Насті
кабачній до рук добре
оддавав,
А ще
стиха словами
промовляв:
«Ей,—
каже,— ти, шинкарко
молода,
Ти, Насте
кабачна!
Ти,—
каже,— до сих бідних
козаків-летяг
Хоч
злая, да й
обачна:
Коли б ти
добре дбала,
Сю
денежку до рук
приймала,
До
погреба одходила,
Хоч норцового пива
уточила,
Сьому
козаку, бідному
летязі,
На
похміллє живіт його козацький
скріпила».
Оттогді-то Настя кабачна денежку
приймала,
До
погреба одходила,
Меду та оковитої горілки
вточила,
Козаку,
бідному летязі,
Коновку в руки
втеребила.
Оттогді козак, бідняй
летяга,
Як узяв
коновку за ухо,
Оглядиться — аж і в дні
сухо.
Оттогді-то
козак, бідний
летяга,
Як став у
собі хміль козацький
зачувати,
Став
коновкою по мосту погримати,
—
Стали в
дуків-сребраників
Із стола чарки й шклянки
літати.
Оттогді ж
то козак, бідний
летяга,
Як став у
собі більший хмель
зачувати,
Став
з-під опанчини
рогожевої,
З-під
поясини хмелової,
Щирозлотний обушок
виймати.
Став
шинкарці молодій за цебер меду
застановляти;
Стали
дуки-сребраники
Один до одного стиха словами
промовляти:
«Ей,
шинкарко молода,
Настя кабачна!
Нехай сей козак, бідний
летяга,
Не
мається в тебе сеї заставщини
викупляти,
Нам,
дукам-сребраникам.
Нехай не зарікається воли
поганяти,
А тобі,
Насті кабачній, груб
топити!»
Оттогді-то козак, бідний
летяга,
Як став
сії слова
зачувати,
Так він
став по кінець стола
сідати,
Став
чересок винімати,
Став шинкарці
молодій,
Насті
кабачній,
Увесь
стіл червінцями
устилати.
Тогді
дуки-сребраники,
Як стали в його червінці
зоглядати,
Тогді
стали його вітати
Медом шклянкою
І
горілки чаркою.
Тогді й шинкарка
молода,
Настя
кабачна,
Істиха
словами
промовляє:
«Ей,
козаче,— каже,—
козаче!
Чи снідав
ти сьогодні, чи
обідав?
Ходи зо
мною до кімнати,
Сядем ми з тобою
поснідаєм
Чи
пообідаєм».
Тогді
то козак, бідний
летяга,
По кабаку
походжає,
Кватиру
отчиняє,
На
бистрії ріки
поглядає,
Кличе,
добре покликає:
«Ой, ріки,— каже,— ви, ріки
низовії,
Помошниці
дніпровії!
Або
мені помочі
дайте,
Або мене з
собою візьміте!»
Оттогді один козак
іде,
Шати дорогії
несе,
На його
козацькі плечі
надіє;
Другий
козак іде,
Боти
сап'янові несе,
На його козацькі ноги
надіє;
Третій
козак іде,
Шличок
козацький несе,
На його козацьку главу
надіє.
Тогді
дуки-сребраники
Стиха словами
промовляли:
«Ей,
не єсть же се,
братці,
Козак,
бідний летяга,
А
єсть се Фесько Ганжа
Андибер,
Гетьман
запорозький!
Присунься ти до нас,— кажуть,—
ближче,
Поклонимось ми тобі
нижче;
Будем
радиться,
Чи
гаразд-добре на славній Україні
проживати».
Тогді
стали його вітати
Медом шклянкою
І
горілки чаркою.
То він теє од дуків-сребраників
приймав,
Сам не
випивав,
А все на
свої шати
проливав:
«Ей,
шати мої, шати!
Пийте, гуляйте:
Не мене шанують,
А вас поважають;
Як я вас на собі не
мав,
Ніхто мене й
гетьманом не
почитав».
Тогді-то Фесько Ганжа
Андибер,
Гетьман
запорозький,
Стиха словами
промовляв:
«Ей,
козаки,— каже,— діти, друзі,
молодці!
Прошу я
вас, добре
дбайте,
Сих
дуків-сребраників за лоб, паче
волів,
Із-за
стола виводжайте,
Перед окнами
покладайте,
У три
березини
потягайте!»
Тогді
ж то козаки, діти, друзі,
молодці
Добре
дбали —
Сих
дуків-сребраників за лоб
брали,
Із-за
стола, паче волів,
виводжали,
Перед
окнами покладали,
У три березини
потягали,
А ще
стиха словами
промовляли:
«Ей,
дуки,— кажуть,— ви,
дуки!
За вами всі
луги і луки,—
Нігде нашому брату, козаку-летязі,
стати
І коня
попасти!»
Тогді-то Фесько Ганжа
Андибер,
Гетьман
запорозький,
Хоча
помер,
Дак слава
його козацька
Не
вмре,
Не
поляже!
Теперешнього
часу,
Господи,
утверди й
піддержи
Люду
царського,
Народу
християнського
На
многая літа.
|
