Среда, 18.09.2019, 06:27
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Народні думи

Народні думи

ДУМА ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
 
           Ой полем киліїмським,
           То шляхом битим гординським,
           Ой там гуляв козак Голота,
           Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
           Правда, на козакові шати дорогії —
           Три семирязі лихії:
           Одна недобра, друга негожа,
           А третя й на хлів незгожа.
           А ще, правда, на козакові
           Постоли в'язові,
           А онучі китайчані —
           Щирі жіноцькі рядняні;
           Волоки шовкові —
           Удвоє жіноцькі щирі валові.
           Правда, на козакові шапка-бирка —
           Зверху дірка,
           Травою пошита,
           Вітром підбита,
           Куди віэ, туди й провіває,
           Козака молодого прохолоджає.
           То гуляє козак Голота, погуляє,
           Ні города, ні села не займає,—
           На город Килію поглядає.
           У городі Килії татарин сидить бородатий,
           По горницях походжає,
           До татарки словами промовляє:
           «Татарко, татарко!
           Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
           Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?»
           Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
           Я  тільки бачу, що ти передо мною по горницях
    похожаєш,
           А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
           Каже: «Татарко!
           Я  те бачу: в чистім полі не орел літає,—
           То козак Голота добрим конем гуляє.
           Я  його хочу живцем у руки взяти
           Да в город Килію запродати,
           Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
           За його много червоних не лічачи брати,
           Дорогії сукна не мірячи пощитати».
           То теє промовляє,
           Дороге плаття надіває,
           Чоботи обуває,
           Шлик бархатний на свою голову надіває,
           На коня сідає,
           Безпечно за козаком Голотою ганяє.
           То козак Голота добре козацький звичай знає,—
           Ой на татарина скрива поглядає,
           Каже: «Татарине, татарине!
           На віщо ж ти важиш:
           Чи на мою ясненькую зброю,
           Чи на мого коня вороного,
           Чи на мене, козака молодого?»
           «Я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,
           А ще лучче на твого коня вороного,
           А ще лучче на тебе, козака молодого.
           Я  тебе хочу живцем у руки взяти,
           В город Килію запродати,
           Перед великими панами-башами вихваляти
           І много червоних не лічачи набрати,
           Дорогії сукна не мірячи пощитати».
           То козак Голота добре звичай козацький знає.
           Ой на татарина скрива поглядає.
           «Ой,— каже,— татарине, ой сідий же ти, бородатий!
           Либонь же ти на розум небагатий:
           Ще ти козака у руки не взяв,
           А вже за його й гроші пощитав.
           А ще ж ти між козаками не бував,
           Козацької каші не їдав
           І козацьких звичаїв не знаєш».
           То теє промовляв,
           На присішках став.
           Без міри пороху підсипає,
           Татарину гостинця у груди посилає:
           Ой ще козак не примірився,
           А татарин ік лихій матері з коня покотився!
           Він йому віри не донімає,
           До його прибуває,
           Келепом межи плечі гримає,
           Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
           Він тоді добре дбав,
           Чоботи татарські істягав,
           На свої козацькі ноги обував;
           Одежу істягав,
           На свої козацькі плечі надівав;
           Бархатний шлик іздіймає,
           На свою козацьку голову надіває;
           Коня татарського за поводи взяв,
           У город Січі припав,
           Там собі п'є-гуляє,
           Поле киліїмське хвалить-вихваляє:
           «0й поле киліїмське!
           Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
           Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
           Дай же, боже, щоб козаки пили да гуляли,
           Хороші мислі мали,
           Од мене більшу добичу брали
           І неприятеля під нозі топтали!»
           Слава не вмре, не поляже
           Од нині до віка!
           Даруй, боже, на многі літа!

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ
 
           Що на Чорному морі,
           На камені біленькому,
           Там стояла темниця кам'яная.
           Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
           Бідних невольників.
           То вони тридцять літ у неволі пробувають,
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
           То до їх дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Приходжає,
           Словами промовляє:
           «Гей, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Угадайте, що в нашій землі християнській за день
           тепера?»
            
           Що тоді бідні невольники зачували,
           Дівку-бранку,
           Марусю, попівну Богуславку,
           По річах познавали,
           Словами промовляли:
           «Гей, дівко-бранко,
           Марусю, попівно Богуславко!
           Почім ми можем знати,
           Що в нашій землі християнській за день тепера?
           Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
           То ми не можемо знати,
           Що в нашій землі християнській за день тепера».
           Тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Теє зачуває,
           До козаків словами промовляє:
           «Ой, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Що сьогодні у нашій землі християнській великодная
    субота,
           А завтра святий празник, роковий день великдень».
           То тоді ті козаки теє зачували,
           Білим лицем до сирої землі припадали,
           Дівку бранку,
           Марусю, попівну Богуславку,
           Кляли-проклинали:
           «Та бодай ти, дівко-бранко,
           Марусю, попівно Богуславко,
           Щастя й долі собі не мала, Я
           Як ти нам святий празник, роковий день великдень
           сказала!»
           То тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Теє зачувала.
           Словами промовляла:
           «0й, козаки,
           Ви, біднії невольникиі
           Та не лайте мене, не проклинайте,
           Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
           То буде мені, дівці-бранці,
           Марусі, попівні Богуславці,
           На руки ключі віддавати;
           То буду я до темниці приходжати,
           Темницю відмикати,
           Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
           То на святий празник, роковий день великдень,
           Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
           Став дівці-бранці,
           Марусі, попівні Богуславці,
           На руки ключі віддавати.
           Тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Добре дбає,—
           До темниці приходжає,
           Темницю відмикає,
           Всіх козаків,
           Бідних невольників,
           На волю випускає
           І словами промовляє:
           «Ой, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Кажу я вам, добре дбайте,
           В городи християнські утікайте,
           Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
           не минайте,
           Моєму батьку й матері знати давайте:
           Та нехай мій батько добре дбає,
           Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
           Великих скарбів не збирає,
           Та нехай мене, дівки-бранки,
           Марусі, попівни Богуславки,
           3 неволі не викупає,
           Бо вже я потурчилась, побусурменилась
           Для роскоші турецької,
           Для лакомства нещасного!»
           Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
           3 тяжкої неволі,
           3 віри бусурменської,
           На ясні зорі,
           На тихі води,
           У край веселий,
           У мир хрещений!
           Вислухай, боже, у просьбах щирих,
           У нещасних молитвах
           Нас, бідних невольників!


Категория: Народні думи | Добавил: Kisa (24.04.2009)
Просмотров: 661 | Теги: Народні думи | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz