Среда, 18.09.2019, 06:41
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Народна лірика

Народна лірика
ВИЛІТАЛИ ОРЛИ З-ЗА КРУТОЇ ГОРИ
 
           Вилітали орли
           З-за крутої гори —
           Заплакали молодії хлопці,
           Сидячи в неволі.
           Вони заплакали,
           Ще й заголосили:
           «А в кого ми, пани-браття,
           Цеє заслужили?
           Чи в Господа Бога,
           Чи в свої громади,
           Що нас, таких молоденьких,
           В некрути забрали.
           В некрути забрали,
           Ще й попарували,
           На руки й на ноги
           Кайдани наклали!
           Кайдани наклали,
           На соцького скричали:
           «Давай, соцький,
           Тройку коней вороних,
           Та повезем до прийому
           Хлопців молодих!»
           Привезли під брамку,
           Відчинили брамку:
           «Ой ви, хлопці молодії,
           Становіться в валку!
           Ой ви, хлопці молодії,
           Становіться в валку,
           На поле — плечима,
           До солдат — очима!»
           «0й ви, солдати,
           Ви, дядюшки наші,
           Не бийте нас, не лайте нас,
           Бо ми діти ваші!
           Не бийте нас, не лайте нас,
           Тільки научайте,
           Бо нашії руки
           Цього не робили.
           Бо нашії руки
           Цього не робили,
           Лиш сіяли та орали,
           Ціпом молотили.
           Бо ми не вчилися
           Ружжа вичищати,
           Сіяти та орати,
           Землю обробляти!»

ВІЄ ВІТЕР НА ДОЛИНУ
Віє вітер на долину,
Колише билину.
Рід до роду листи пише
Та на Україну.
Пише листи розмаїті,
Пише, розсилає
Все на тую Україну,
Де родину1 має.
Ой роде ж мій, роде,
Ой роде ж мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
Туман сивий, туман синій,
Піднімися вгору,
З'їжджайтеся рід до роду
На любу розмову.
Ой брат сестри питається:
«Ти, сестро, небого,
Чи привикла ти там жити,
Де ворогів2 много?»
«Ой привикла, мій братику,
Поміж ворогами,
Як у полі криниченька
Поміж дорогами.
Що хто іде, а хто їде —
Водиці нап'ється,
А із мене, нещасної,
Кто схоче – сміється.
Нема ж цвіту білішого
Над ті полуниці,
Нема роду ріднішого,
Як брат та сестриці.
Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
Нема ж цвіту білішого
Та над ожиноньку,
Нема в світі вірнішого
Та над дружиноньку».
1 Родина – тут: родичі.
2 Мається на увазі чоловікова сім’я.


ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ
 
           — Грицю, Грицю, до роботи!
           В Гриця порвані чоботи...
           — Грицю, Грицю, до телят!
           В Гриця ніженьки болять...
            
           — Грицю, Грицю, молотити!
           Гриць нездужає робити...
           — Грицю, Грицю, врубай дров!
           — Кахи-кахи! Нездоров...
            
           — Грицю, Грицю, роби хліб!
           — Кахи-кахи! Щось охрип...
           — Грицю, Грицю, до Марусі!
           — Зараз, зараз уберуся!
            
           — Грицю, Грицю, хоч жениться?
           — Не можу одговориться!
           — Грицю, Грицю, кого взяти?
           — Краще Галі не зіськати!
            
           — Галю, серденько моє,
           Чи підеш ти за мене?
           — Стидкий, бридкий, не люблю
           І за тебе не піду!



ІЗ-ЗА ГОРИ ВІТЕР ВІЄ
 

     Із-за гори вітер віє,
     А в долині тихо,
     Добре було на Вкраїні,
     А тепера лихо.
      
     За молодих панів стало
     Трудно на роботу:
     Увесь тиждень на панщині,
     А собі в суботу.
      
     А в неділю до схід сонця
     В усі дзвони дзвонять,—
     Десятники підвіконню
     На панщину гонять.
      
     Чоловікам за неводом
     Раненько вставати,
     Старим бабам крупи дерти
     Та ще й плаття прати.
      
     Молодицям по світлицях
     Мости1 шарувати.
     Малим дітям пір'я драти
     І тютюн в'язати.
      
     Хвалилася наша пані:
     Добре в неї жити.
     Ой неправда, вража пані,
     Плачуть наші діти.
        1 Мости – тут: дерев’яні підлоги.
??

ОЙ ВИСОКО СОНЦЕ СХОДИТЬ,
А НИЗЬКО ЗАХОДИТЬ

 
           Ой високо сонце сходить,
           А низько заходить;
           Ой ходить піп по вівтарю
           Та листи читає:
           «Чому, чому галаганців
           У церкві немає?»
           «Ой як же нам, наш батюшка,
           До церкви ходити,—
           Загадують десятчики
           В клуні молотити;
           Що брат косить, що брат косить,
           А батько молотить,
           Сестра у нас одиниця,
           Та й та кирпич носить!»
           Пішли наші жита жати,
           Сіли спочивати,
           Озирнуться назад,
           Аж їде Лученко,
           Канчук розправляє:
           «Чому, чому галаганців
           По троє немає?»
           «Ой як же нам, паниченьку,
           По троє ходити,—
           Покинули малих дітей,
           Нікому глядіти!»
           Ой в нашої Галаганші
           Жовтая спідниця —
           Ідуть наші жінки з жнивів,—
           Вже зійшла зірниця;
           У нашого Галагана
           Вишивана хустка —
           Буде в наших Озерянах
           Не одна хата пустка!
           У нашого Лученка
           Біла кобила,—
           Ой побила галаганців
           Лихая година!





Категория: Народна лірика | Добавил: Kisa (23.04.2009)
Просмотров: 1303 | Теги: Народна лірика | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz