в ізбу ханськую, тогда вдячне був от самого хана, а не чрез толмача, привітан і
поздоровлен, занеже Хмельницький тому ханові з прежде бувших воєнних оказій був
отчасти відом і знаєм. К тому і тоє єму, Хмельницькому, за особливое було щастя,
же хан добре знал язик козацький, для чого там толмача не призивано, но всі нужди
і інтереса Хмельницького сам хан вислухивал і сам на все отвітовал. После того
мало не щодня Хмельницький бував у хана і о всем, о чем належало, розговаривал
наєдині і публичне, просячи приліжно войська кримського в помощ себі на поляков;
чому хан, любо не отйовлял ціле, однак долго з тим розмишлялся і із мурзами своїми
совітовал, чи дати войська Хмельницькому, чили не дати. Бо домишлялся хан і того,
же Хмельницький чи не нарочно от ляхов в Крим виправлен, чтоби
обманою вивести орду в Польщу і чрез готовії войська лядськії оную
вигубити. О котором мнінії і вонтпленю ханськом, когда Хмельницький от нікоторих
знаємих мурз зостал увідомлен, тогди чрез тих же мурз сказал до хана, же не тілько
готов на том присягнути, іж без жадної обмани і лесті потребует войська кримського
на поляков, але і сина своєго при боку ханськом, для лучшего віроятія в закладі
зоставити готов єсть. Що хан услишавши, рад тому був і до всіх желаній
Хмельницького склоннійшим начал являтися. Часу теди єдного, при довольних розмовах
і при многих мурзах і інших начальниках кримських, гди востребовал хан от
Хмельницького виконання обіщанной присяги, подлуг своєго бісурманського звичаю,
тогда Хмельницький веліл дати себі шаблю ханськую, которая когда принесена і дана
була єму в руки, тогда он, винявши її з піхов, пред лицем ханським поціловал в
голое желізко, таковую пред всіми вслух вимовивши роту: «Боже всея видимия і
невидимия тварі создателю і помишленій людських відче, присягаю тебі на том, іж що
потребую і прошу у єго ханськой милості на помощ себі войська кримського, то
потребую по правді і істині, без жадного коварства і зради. А єсли би іначе міло
діятися з сторони моєї, ку шкоді его ханськой милості, то допусти на мя, боже,
тоє, даби тоєю ж шаблею живот мой був докончен і глава моя от тілесе моего зостала
отлучена». По которой Хмельницького присяги виконанню, зараз як сам хан, так і всі
начальники кримськії, тогда при хану бувшії, учинилися радостні і дали
Хмельницькому руки на том, же помогати ему на поляков, поколь окончиться война,
завше будуть готові; звлаща і свої особнії на поляках іміючи претенції о упоминки,
здавна от поляков Кримові даватися обіщанії, а чрез немалое уже время над
постановлене не отдаваємії і не увіщаємії. По таковом теди приговорі і упевненню,
єще Хмельницький забавился в Бахчисараю до світлоторжественного воскресенія
господня празника, которий був апріля 2 того ж, 1649 году, і до проводов, щоденне
в хана буваючи іне заборонную о всем конференцію з них всегда міваючи. А тим часом
приказал хан значному і воєнному мурзі кримському Тугай-Бею6 в чтиротисяч-ном
числі воєнної орди кримської в поход за Хмельницьким готоватися на Україну
козацькую. Между святи воскресенськими, гди гулял Хмельницький на своєй квартирі,
якая неоподаль була от двору ханського, і веліл часто стріляти козакам своїм з
мушкетов, тогда хан тот стук мушкетний почувши, спросил своїх слуг домашніх, хто
то і для яких причин стріляєт, на що гди отказано ханові, же то стріляють козаки
Хмельницького на своєй квартирі, празднуючи радостний великодній праздник
го-споден, єже єсть, подлуг бісурманського нарічія, байрам великий, тогда хан з
такою явился дишкрецією ку Хмельницькому, же зараз з дому своєго на квартиру єго
приказал одослати три куффи вина, п'ять биков і п'ятнадцать баранов; що
Хмельницький одобравши, веліл козакам своїм пити, гуляти і частіше з мушкетов
палити.
РОЗДІЛ
8
О
врученню от Хмельницького сина своєго ханові; о отпуску Хмельницького от хана з
Тугай-Беєм і ордою з Криму на Україну; о венераціі і подарунках ханських при
отклоні Хмельницькому і козакам его даних, о провіянті і прихильності ханськой ку
козакам; і о приготованню ся кошового з войськом на приїзд з Криму Хмельницького.
По
проводах воскресенських зараз упросил Хмельницький хана о отпуск себе з Криму на
Україну і, приведши сина своєго старшого, Тимоша, пред хана, вручил ему в опіку і
в заклад до Бремені приличного, которому хан на той же кватирі в арменина веліл
жити, где і сам Хмельницький стоял і щодень веліл ему пред лице своє являлися, а з
двором єго ханським і із мурзами кримськими обознаватися; корм теж і всякое
довольство ему, Хмельниченкові, з людьми при нем будучими, з двору ханського на
кватиру єго помісячно видавано, з особливим господареві арменинові приказом, аби
не без дишкреції обиходился з своїм гостем, сином Хмельницького.
Перед виїздом Хмельницького з Бахчисараю,
призван був пред хана предписанний Тугай-Бей-мурза і одержал от него ординанс, аби
з назначенним чтиротисячним числом орди кримськой єхал при Хмельницьком на
Україну, і под єго зостаючи командою во всіх воєнних случаях на поляков був єму
поволен і послушен, при захованню особливом от себе во всем чулості і
осторожності, для цілості войська своєго кримського. А на самом виїзді з
Бахчисарая в четверток, апріля 13, був Хмельницький з нісколькома товаришами
своїми і із сином, так же і з Тугай-Беєм-мурзою у хана на обіді і довольно був
учрежден і увенерован. А при отклоні таковую ханськую получил милость
Хмельницький, іж ударован зостал от него панциром черкеським з місюркою і
карвашами, з сайдаком модним, з луком, стрілами і шаблею под позолотою,
черкеськими ж двома коньми, барзо форемними, подунайськими, в сідлах і рондах
легких, але велце модних черкеських; янчаркою вишменитою, наконець, кафтаном
рожевим, доброго і багатого злотоглаву, і кунтушом найпреднійшого темно-зеленого
сукна французького, найвиборнійшими подшитий сибірками; що все тогда ж шацовано на
три альбо й чтири тисячі левов. Якії подарунки Хмельницький от хана вдячне
принявши і з низьким поклоном єго пожегнавши, силен і шумен от вина ханського
будучи, радостно от'єхал з Тугай-Беєм і ордою от Бахчисараю в предлежащий на
Україну путь свой. Не виражаю тут подробну того, яковим провіянтом Хмельницький от
хана на дорогу вспоможен, тілько докладаю, іж хлібом, м'ясом і вином, ніби син от
отця, ізобильно був обдарен і вспоможен. Также і товариство єго все, не без
дишкреції ханської, но ударовані сукнями, мусулбесами і саф'янами будучи, з Криму
з Хмельницьким от'єхали. Якаясь особливая внутрняя того хана ку козакам була
симпатія і прихильность, їж так, яко вишей наменилось, ласкаво і милостиво їм
оказивался і отпустил з Криму. От'єхавши теди Хмельницький з Тугай-Беєм і ордою от
хана, чинил пильний поспіх в своєй дорозі, так іж у Казикеремені Дніпр
переправивши, п'ятого дня станул в Січі Запорозькой, апріля 18; а Тугай-Беєві з
ордою веліл стояти у Базавлуку. Атаман зась кошовий, подлуг намови і ради з
Хмельницьким, пред виєздом до Криму бувшой, сподіваючися уже єго о том часі з
Криму повороті, зтягнул з лугов, віток і річок все войсько низовоє запорозькоє,
конноє, і пішоє, предложивши їм, іж певная єсть потреба того їх к Січі Запорозькой
прибуття і совокупленія, а для чого іменно, того їм не освідчил до самого з Криму
на кош Хмельницького повороті. Барзо штучне і розтропне Хмельницький з атаманом
кошовим і курінною атаманнею січовою урадил і поступил, іж не тілько о єго
замислах і в Крим от'єзді поляки чрез своїх до Січі подсиланих прелагатаєв не
могли істотне вивідатися, але і своє войсько низовое козацькеє отнюд (кромі самой
атаманні) о том не відало до самого повороту єго, Хмельницького, з Криму на кош
запорозький. А єсли би відало о том своє войсько козацькеє, певне відали би і
поляки, і єсли би поляки відали, то певне приготовалн би ся на лучшую встрічу
против Хмельницького, ніжли учинили, стративши легкомислне чрез оную честь свою
рицарськую і вічную ганьбу навлекши на цілую корону польськую; о чом вперед на
місцю приличном ретельне виражено будет.
РОЗДІЛ
9
О
прибуттю Хмельницького з Криму в Січ; о поставленню єго гетьманом, і о врученню
ему войськових клейнотов і войська запорозького; і о числі всего войсъка того; о
охоті войськовой на войну; о тріумфі по учиненню гетьмана бувшом; о числі войська
з Хмельницьким вибравшогося; о дишкреції кошового ку Тугай-Бею показанной; о
осторожности Хмельницького; о пойманих чрез Орду шпігах лядських і о полученню
чрез них відомостей; о войськах польських і реєстрових козаков; о писарях січових,
з которых єден дан Хмельницькому; і о діаруші Хмельницького, чрез Зорку Самоїла
писанном.
Гди
теди пред заходом слонца прибув Хмельницький з Криму до Січі Запорозькой, маючи з
собою і чтирох татар значних, от Тугай-Бея приданих, тогда атаман кошовий зо всею
атаманнею курінною радостними привітали єго серцями, гди к тому от него
увідомилися о прихильності і ласці ханськой к нему, Хмельницькому, і ко всему
войську запорозькому явленой, і о данной орді з Тугай-Беєм-мурзою на помоч
Хмельницькому против поляков. Жеби прето на завтрашній день войсько конноє (бо
піхотноє все уже було в Січі) в полю і по лугах близько Січі, з коньми
зостававшоє, могло до коша для настоящего діла собратися; того ради по заході
слонца з трьох наибольших штук подлуг давнего звичаю запорозького вдарено і,
переночевавши, на світанню знову з тих же трьох штук тоє ж гасло вчинено. Єгда же
розсвінуло і слонце огнезрачнії і ясно блистательнії свої по всей поднебесной
розліяло лучі, тогда зараз войська козацького конного до Січі значная собралася
квота, поыеваж всего того конного і пішого войська низового запорозького на
тридцять тисяч з лишком на тот час ізчислялося. А гди вдарено в котли на раду і
усмотрено, же для так великої лічби войська тісен був Майдан січовий, того дня
мусил атаман кошовий з Хмельницьким і зо всім войськом вийти з фортеці січовой на
.майдан пространнійший; где гди всему войську об'явлено і виразне сказано
начинаемоє воєнноє против поляков діло за обиди і тяжесті козацькії і всея Малія
Росії, от поляков творимії, і гди при том ознаймлено, же хан кримський к войську
запорозькому єсть прихилен і любовен, і не тілько отпустил з Хмельницьким
Тугай-Бея, знатного мурзу, з чтирма тисячами орди кримськой, але і сам зо всіми
ордами (если того укажет потреба) готов будет прибути к войськам козацьким в помоч
на поляков, давши в себе місце приліжному Хмельницького о тоє прошенію, повіривши
теж присязі Хмельницького, і принявши себі в закладі Тимоша, старшого сина єго;
тогда зараз єдиними усти і єдиним серцем все войсько Хмельницького гетьманом своїм
назвало і постановило апріля 19 і в замислах єго воєнних против поляков стояти при
нем всегда до остатной утрати живота своєго обіщалося. По якой елекції, зараз от
кошового послан до скарбниці войськовой писар січовий з нісколькома атаманами
курінними і іним значним товаристом взяти там і принести в раду клейноти
войськовії; тії прето посланнії в скарбниці бувши, і клейноти приказанніє взявши,
вскорі принесли до ради і вручили їх зараз Хмельницькому. Клейноти зась іменно
були тії: корогов королевськая златопнсанная, барзо красная; бунчук тож велце
модний з позлоцістою галкою і древцем; булава срібная позлоцістая, зіло майстерно
зділанная і каменієм честним украшенная; печать срібная войськовая і котли новії
міднії великії з добошем; к тому теж і три штуки армат полевих легких з достатком
пороху до них і куль, з арматами і пушкарями. По учиненню зась Хмельницького
гетьманом і по врученню єму пред поменених клейнотов войськових, зараз войсько,
поздоровивши Хмельницького на новом гетьманстві, з такою к нему одозвалося охотою,
іж все, колько єго на раді було, готово з ним іти на войну предлежащую,
леч тоє взято на дальшеє розсмотреніє, і з тим отвітом войсько єдно пошло в церков
на службу божію, которої тогда, власне, задзвонено, когда вишписанное войськовоє
діло в раді бувшой докончилося. По вислуханню теди літургії святой і
благодарственного молебня, абіє по приказу атамана кошового вдарено на котлах,
отдаючи хвалу богу, вся благая строящему, потом зо всіх армат (яких було около
п'ятидесяти) випалено. А после армат всі піхоти в шиках посред майдану січового і
за Січчю стоявшіє, которих больш десяти тисяч знайдовалося, з мушкетов своїх
випалили і, трикротне тоє огня паленнє з армат і мушкетов учинивши, розойшлися по
куренях на обіди свої. А Хмельницький, новий гетьман, з атаманнею курінною
січовою, позван на обід до атамана кошового, в которого пообідавши і мало
погулявши, розойшлися по куренях для спочивку; не гуляли для того долго, іж всяк
(а особливе Хмельницький) іміл своє на мислі. Спочивши зась мало, Хмельницький і
атамання курінноє, знову зійшлися до атамана кошового, где о многих річах
розговорюючи і совітуючи, постановили і тоє: аби войська запорозького конного не
больше от осьми іли десяти тисяч при Хмельницьком ішло на Україну, а іноє все аби
розойшлося на свої місця і здобичі; однак аби зоставало в поготовості до воєнної
кампанії, если би зайшол ординанс гетьманський і кошового; при яком приватном
совіту велено вдарити в котли, і із двох штук больших, взиваючи войсько знову в
собраніє до Січі; которое пред пінієм вечірнім скоро собралося, зараз одержало і
декларацію от Хмельницького і кошового, колько іти при Хмельницьком на Україну;
що, почувши, і за тот ординас їм подяковавши, роз'єхалося і розійшлося всяк до
своїх промислов і здобичей рибних і звіриних, а только осталося охотников конних
воєнних мушкетеров і сайдакеров на осьм тисяч з лишком. Бо уважал Хмельницький з
кошовим тоє, іж скоро прибудуть на Україну, то зараз і войська козацького
городового к нему примножиться, що ся і стало.
Кошовий атаман, увідомившися от
Хмельницького, где в полю зостаєт Тугай-Бей з ордою, обослал оного довольним
хлібом, вином, рибами і м'ясом, з взаємною к нему являючийся дишкрецією за
дишкрецію ханськую, в Криму Хмельницькому явленную. Хмельницький зась роз'їздячися
з Тугай-Беєм до Січі, а ему приказавши стояти з ордою в Базавлуку іли где індей
вишше Січі на місцю приличном, приказал значную і пильную держати сторожу, на
шляху от Чигирина і Переволочної до Січі лежачом, і хто би кольвек чи то з городов
малоросійських до Січи, чили з Січі в городи міл простовати, тих всіх аби за
сторожу брано і до єго, Хмельницького, указу неотпустне держано; що і сталося, ібо
чрез тіє три дні, поколь Хмельницький виєхал із Січі з войськом і злучился з
Тугай-Беєм, поймано на шляху січовом чрез татар человіка под десяток подзорних, но
Хмельницький, злучившися з Тугай-Беєм, любо чаял, же между тими пойманцями суть
шпиги от ляхов до Січі виправленніє, якож і було так, однак обширними допросами не
бавячися, а з повісті їх о гетьману коронном, так же і о сину єго гетьманськом, з
войськом ку Кодаку против Хмельницького виправленном, і о козаках реєстрових,
Дніпром в байдаках ку Кодаку ж посланних, совершенно ізвістившися, чинил поспіх у
маршу своєм, а пойманцов в путах желізних при арматах за собою веліл провадити.
В тоє время гди прибув Хмельницький з
Чигирина до Січі, було на кошу два писарі барзо добрих, і в річах писарських
язиком словенським і польським добре цвічоних, єден старійший Стефан Браславський,
а другий молодший Самоїл Зорка7 з Волиня, з тих убо старійший на кошу зоставлен, а
молодший з Хмельницьким з Січі отпущен, занеже он і в Криму був з ним,
Хмельницьким, тот убо Зорка, чрез увесь час войни козацькой з поляками бувшой,
зостаючи писарем і секретарем при Хмельницьком, о всік річах і поведеніях
совершенно відал, а досконале і пространно в діаріуші своєм оніє описал, которий
діаріуш був в товариша моєго Сильвестра Биховця, канцеляристи войськового. Єго же
отець Іоанн Биховець при тогобочних чигиринських гетьманах бі канцеляристом, і
тамо тот Хмельницького діяний діаріуш переписал був себі, із него же аз (взявши в
сина єго помененного, товариша же моєго) зіло сокращенні, потребнійшіє і
нужнійшіє, Хмельницького воєнних сукцесов, вичерпнувши і понотовавши річі,
потрудихся в сей моєй книзі оніє положити і виразити. Аще же в том преречоного
Самоїла Зорки діаріуші були ретельне положені листовнії Хмельницького о тогдашних
ділех і поведеніях, до посторонніх монархов і владітелей кореспонденції, но я їх
(аще і велце були потребні) без переписаний оставилєм, єдно краткості послідствуя,
другое і часу повольного на тоє не імія, всегдашними і непрестанними в канцелярії
войськовой, писарськими будучи обов'язан і отягощен ділами.
РОЗДІЛ
10
О
трех знаках пред войною Хмельницького бувших, і гніва божія обоїм польському і
козако-руському народам, скороє наїтіє прознаменовавших.
Ним
зачну наступуючоє воєнних Хмельницького діл з поляки поведеніє і многое обоїх
(козако-руського і польського) преславних в Європі народов, в междоусобії бувшом,
з великим їм ущербком і поврежденієм кровіпролитіє жалосним вспоминати і описовати
серцем, судих за благо, прикладом Самоїла Твардовського, тую Хмельницького войну
віршом польським описавшого; положити первіє пред войною тою бувшіє знаки, з
придатком їм толкования, от мілкого розума і розсмотренія моєго.
З тих убо знаков первий роком пред тою
войною бисть — великое над звичай, в день п'ятка страсного, слонца ізміненіє і
затміннє; вторий потом — комета, от давних літ невиданная, являлася на небі по
заході слонца чрез дней дванадцять; третій — саранча великая нігдись уродившись і
нашедши пред самим тоя междоусобнія домашнія войни зачатієм в землю польськую, всі
трави і збожжа в ней поз'їдала і винищила; що все люде старіє і розумніє за гнів
божий ку себі бувший вміняли, і пришлого несвідомого карання єго божественного на
себе чаяли, якоє їх і не оминуло; ібо за умноженіє беззаконій ізсякла бі любов в
многих, без нея же умножися і преуспі во человіцех гордость, ненависть,
вшетеченство, неситство многого імінія і сребролюбія, заздрость, пиха, вражда,
гнів, обиди і ініє богу противніє і мерзкіє діянія; за которіє по пред описанних
знаках наступовало праведноє божественноє карання; якоє же карання постигнути
міло, мощно було з знаков помененних no розсмотренію умному і по тогдашнему
состоянію воєнному домислитися, їж первий знак — затміннє слонца — могл презначати
тоє, что многії панове, високими фамиліями і ясними своїх прееміненцій і гоноров
титулами, в мирі сем блещавшії і світившіїся, міли тогда чрез воєнний прогрес
потемніти і, отстрадавши живота своєго, зо всею субстанцією і славою, скоро
преходящею і яко дим от лиця вітра іщезающею, іщезнути і в персть вселитися.
Вторий знак — мітла, альбо розка — не іноє что могл предвозвіщати, точію сіє, іж
многії от земнородних всякого чина человіков за своє беззаконія міли тогда тоєю ж
гніва божія розгою ударені бути. А мітлою не тілько от начальств своїх, но і от
временнія жизні сея ізметенними зостати. Третій знак — саранча — могл
прознаменовати орд кримських аки саранчі на державу польськую, медом і млеком
тогда кипівшую, з Хмельницьким нашествіє, і не-поветованного тому панству
новрежденія і розоренія привнесеніє; і собисться тогда слово божественного
писанія, яко беззаконіє і злодіяніє преврати сильних; при сильних же і славних,
немощнії і безславнії, при кріпких і багатих, убогії і безпомощнії, при винних і
невиннії равно приняли плягу і гніва божія іспили чашу, що таким єдного
рифмотворца малоросійського подтверждается віршом:
Случися мужу праведну при грішних умріти.
Обично бо єсть сирому при сухом горіти.
О тих же знаках в рукописних козацьких
літописцях обрітається іменно: же року 1648, в пост великий, над градом Варшавою
видіні були на небі по вечорам: мітла, меч, гроб і на нем крест; но сего я за
істинну не імію, поневаж автор Твардовський, будучи мешканцем польським, не виділ
таких знаменій, і в своєй, «Война Домова» названной, книзі виразити їх не ізволил.
РОЗДІЛ
11
О
зрозумленню чрез гетьманов Хмельницького листовної з Січі, взлядом послав
запорозьких писанной, обмани; о прибуттю гетьманов коронних з войськами польськими
на Україну; о виправі з Черкас і несправності войськ польських і козацьких, водою
і землею ку Кодаку против Хмельницького.
Гетьман
великий коронний Миколай з Потока Потоцький, воєвода брацлавський, і Калиновський,
гетьман польний, любо чрез кільконедільноє время засматривалися на послов
запорозьких, подлуг прежде писанних листов Хмельницького до короля Владислава бути
мівших; однак постерегши в той мірі Хмельницького обману, а чаючи от него чогось
до себе нового, зараз за позволениєм королевським і всего сенату до п'ятидесят
тисяч войська польського платного і посполитого з многими знаменитими і
високородними панами польськими зтягнувши, в п'яток первої неделі великого поста,
февраля 18, прибули на Україну козацькую, хоча й і зима була тогда нестатечная і
бездорожная; і розположивши не без великої тяжесті людської войська по квартирах,
самі гетьмани резиденції себі обрали, польний в Корсуні, а великий в Черкасах,
занеже ог Корсуня до Черкас невеликое, но тілько шестомильноє обрітаєтся пути
розстояніє. Станувши зась они, гетьмани, на Україні любо удивлялися тому, же
жадной о Хмельницького замислах і обороні не було відомості, однак усовітовали за
благо іскати і гонити вітра в полю і виправити для того значнії партії войська
своєго землею і водою ку Кодаку, где Річи Посполитой Польськой значноє ж платное
знайдовалося президіум, для чого зараз по їх гетьманськом приказу комісар
козацький, на Україні тогда вмісто гетьмана бувший, заслал ординанс свой всім
козакам реєстровим готуватися в поход невідомий. А тим часом по ординансу гетьмана
великого коронного зпущено от Києва ку Черкасам кількодесять байдаков і інших
менших водних судов з достатком провіянтов і воєнних риштунков число немалоє, і
полковника в Переяславлі польського ніякогось Адама Душинського ново поставлено, а
Кречовського отмінено за тоє, іж ку Хмельницькому добрую іміл приязнь і не тілько
по листовном ординансу гетьманськом (яко прежде написалось) не взял под арест
свой, но і перестерегл єго, Хмельницького, в той мірі об'явленієм писанного к себі
о том листа гетьманського. Що все діялося і приготовлялося чрез увесь пост великий
і далій; а по світлоторжественном воскресенії господнем (которое тогда було апріля
второго) гетьмани обидва, коронний і польний, з іншими знаменитшими панами
польськими в Черкаси з'ехавшися і козаков реєстрових туда ж зтягнувши, приказали
їм з Барабашом, полковником черкаським, і Кречовським, бувшим полковником
переяславським, подлуг преждей ухвали і совіта своєго всісти в суда водніє, і
плинути вниз по Дніпру ку Кодаку. Але іж і в зичливості козаков реєстрових,
гетьмани не вельми дуфали, того ради первіє ніж всіли в суда водніє, одобрали от
них на вірність присягу, по которой виконанню п'ять тисяч козаков оних реєстрових
виборних і воєнних з Ба-рабашем, Кречовським і іними начальниками своїми, піхотою
в суда водніє, совсім готовіє всіло, для лучшой зась надежди польськой, придано к
ним піхоти німецькой дві тисячі, і велено їм Дніпром плинути, щоденнії іміючи
согласія з войськом, землею туди ж ку Кодаку виправленим. Якого то войська зараз
тогди ж з каштеляном, сином гетьманським, і із комісаром українським, также із
іншими високородними панами виправлено не дві, як Твардовський написал, але
двадцять три тисячі, добре єго узапасивши харчевими і воєнними запасами і
приказавши їм також для всегдашнего з войськом водним согласія неонодаль от берега
дніпрового простовати ку Кодаку і спольне з тим водним войськом над Хмельницьким
чинити промисл, єсли би где міл проявитися.
На третой теди неделі по пасці, в п'яток,
анріля.13, когда і паша конськая начала являтися, рушили от Черкас обоє водою і
землею войська польськії і козацькії в поход свой, в котором їх начинанії
виполнилося прислов'є тоє, єже человічеськоє єсть мислити, божіє же дійствовати;
ібо рушивши тіє войська от Черкас водою і землею, зараз данної собі науки
гетьманської (єже в щоденном з собою бути согласії) препомніли, а отправовали свой
поход так, як кому за лучше бути здавалося: гетьманський син з комісаром землею на
Крилов (до которого от Черкас чили миль іменується) і на Жолтую Воду (до которой
от Крилова іли8 миль українських бути сказується) ішол з войськом кроком желвовим
помалу і неспішно, продолжаючи в мирі сем живот свой от наступуючой кончини і
погибелі в частих і проволікаючихся обозових попасах і весняних тогдашних, серцю
человічеському благоприятних прохладах і деліціях. А Барабаш з Кречовським водними
дніпровими бистринами вниз спішнійшим несенЇ стремленієм. Коєя ради вини і
неісправленія комісарського і сина гетьманського войсько водноє, преречоними
бистринами дніпровими, вниз спішно над надежду їх каштелянову і комісареву
унесенное, з войськом земношественним, приказанної себі от гетьманов коронних
кореспонденції і согласія лишившися, прийшло (богу так ізволившу) в согласіє і
дружбу з противним себі войськом Хмельницького, чого знат себі і зичило; яковим же
тоє собилося дійствієм, абіє предлежащий розділ ретельне об'явить.
РОЗДІЛ
12
О рушенню Хмельницького з войськом
запорозьким і татарським от Січі ку Жолтой Воді і на Україну: о злученню ся єго з
войськом козацьким водним, от гетьманов коронних против него виправленим; о
розгромі войськ польських на Жолтой Воді з комісаром і сином гетьманським бувших;
взятих там здобичах і плінниках; о одосланню їх в Чигирин і о зловленню
Чаплинського.
Хмельницький,
гетьман новий, в неділю третюю по пасці святих мироносиць, апріля 22, з Січі з
войськом запорозьким рушивши, і з Тугай-Беєм-мурзою в полю вище Базавлука
совокупившись, любо намірил був прямо на Чигирин з войськом простовати для
привітання там Чаплинського, главного ворога своєго; однак з повісті предреченних,
на шляху січовом чрез татар пойманих людей розсмотрівшись, же войська польськіє і
козацькіє от гетьманов коронних, з Черкас водою дніпровою ку Кодаку, а землею на
Крилов і на Жолтую Воду ку Кодаку ж суть виправлені, отмінил на Чигирин поход
свой; а просто ко Жолтой Воді і Крилову, в очі войськам польським путшествовати
наміривши і Кодак проминувши; а в правий бок ку берегу дніпровому, мало з шляху
своєго удавшися, станул боком вище Кодаку у миль три іли чтири і розпорядивши в
коло і оподаль обозу кріпкіє і справніє козацькіє і татарськіє сторожі, сам на том
місці наподвижне дней з кілько промешкал; не для чого іного, тілько для того
най-барзій, аби з войськом козацьким водним, от гетьмапов коронних виправленним,
могл якую ж кольвек получить розмову, для чого особнії пильнії понад Дніпром
розположені були караули, з данною себі от Хмельницького наукою, як справитися і
поступити, гди увидять войсько Дніпром вниз плинучоє. Тії прето караули, зочивши
войська водніє, призвали їх в мілких судах ку берегу, для розговору з собою; между
которими згодился і Кречовський, бувший полковник переяславський; а гди услишали
от тих караульщиков, же Хмельницький з войськом козацьким І татарським ідет против
поляков на Україну і неоподаль от берега дніпрового своїм стоїть обозом, велце
тому урадовалися, несовершенно єднак вірячи, потребовали видіти самого
Хмельницького, которий за данєм себі о том знати, зараз прибув ку берегу
дніпровому і гди увиділся там з Кречовським, другом своїм, і іним отчизні зичливим
товариством, теди зараз одержал от них усную обітницю, же всі з ним з судов водних
висівши, пойдуть спольне против поляков войною за свої древніє права і вольності,
не дбаючи на тую присягу, которую гетьманам поневолі і под оружієм виконати
мусіли. До чого і Барабаша, теплійшого полякам приятеля, з єго нікиїми
єдиномислниками, радою своєю наклонити обіщали; леч когда тая їх рада пред
Барабашем була суєтна і бездільна, абіє во всем флоту водном возгорілся огнь гніва
і ярості, в котором не тілько Барабаша з єго єдиномислниками забито, но і всіх
німцов виколото і нуртам дніпровим отдано. О чом гди увідомился Хмельницький,
зараз всім обозом своїм рушил і станул над самим берегом дніпровим для забрання до
обозу, як войська водного, так запасов харчевих і припасов воєнних, между которими
кільканадцять було арматок невеликих водних з достатком пороху і куль. Що все чрез
дней чтири упоравши, а суд водний великий і малий в затоках і тишинах дніпрових
для пришлой потреби, гди би прилучилась, позатоплювавши і Козаков нікіїх
значнійших коньми козацькими і татарськими вспомогши, рушил помалу для піхоти
водной со всім войськом в путь свой ку Воді Жолтой, многими ума своєго очима, яко
ловець хитрий, на всі сторони поглядаючи і караули в милю і далій от обозу іміючи.
В п'яток теди, п'ятої неділі по пасці, мая 4, передняя страж Хмельницького, з
переднеї ж стражі польської двох язиков поймавши, припровадили до Хмельницького,
которії, гди сказали ему, же войська польського доброго при комісару і каштеляну,
сину гетьманськом, знайдується двадцять три тисячі і что уже Жолтую перейшло Воду,
теди Хмельницький з Тугай-Беем на том же містцу (которое от Жолтой Води у миль дві
заледво було) удержался непорушне, для розпорядження до битви вепська своєго,
которое чрез тот подвечорок і ноч управил І розпорядил, як належало. А поляки,
стративши своїх двох язиков і устрахнувшись, цофнулися назад і, переправивши
Жолтую Воду, там же над нею ошанцовалися за подвечерок і ноч вдолж і вшир на
верству, значнії і глубокії вколо себе учинивши окопи. Переночовавши зась, єще
пред світом рушил Хмельницький зо всім войськом ку полякам і гди от своєй сторожі
получил відомость, же поляки назад за Жолтую Воду уступили і над нею окопались,
тогда і сам к той же Жолтой Воді приблизившись, станул обозом против обозу
польського, і належите оний приказал устроїти, шанцями вколо обваровати і піхоті
водной при нем зоставати. І єгда з обозу до обозу звиклая з армат зачалася
кореспонденція, тогда сам Хмельницький з Тугай-Беєм і зо всім войском конним,
Жолтую на іншом місцю перебувши Воду, вдарил кріпко на поляков, з окопов своїх
против єму виєхавшнх, которії і единой години, в кроку своєм не устоявши, а на
кілько тисяч трупом павши, з великим тріском і ужасом в свой окоп і обоз ухопилися
в суботу п'ятой неділі по пасці, мая 5. Яковим первим своїм нешастієм і поразкою,
любо превеликий страх і отчаяніє живота, вложили в серця всіх своїх начальников,
однак еще і повторний раз, того ж суботнего дня ку вечеру, воєнного поляки з
Хмельницьким і Тугай-Беєм не понєхали діла; но і в том разі, на полтори тисячі
своєго стративши товариства, з великим бідством і ранами зостали вгнані шаблями до
окопу своєго. День зась недільний, мая 6, за-хован без промислу воєнного. А в
понеділок, мая 7, по трикратной валной потребі, многих поляков сполне з
каштеляном, сином гетьманським, і інними панами і начальниками воїнськими,
смертная постигнула язва. В вовторок, теж мая 8, шестой неділі по пасці пред порою
обіднею і вконец всіх поляков Хмельницького оружіє розорило і єдним з них там же
на Жолтой Воді жити і гнити повеліло, а другим правую стезю до Криму показало; от
якого погрому ні десятка чоловіка поляков не спаслося. Потом Хмельницький, з
Тугай-Беєм преправивши чрез Жолтую Воду обоз, станул оним край окопов лядських і
для зловлення Чаплинського, ворога своєго, зараз виправил до Чигирина (бо получил
відомость, же войсько польськоє з Чигирина уже вийшло, і по ординансу гетьманськом
спішно пошло ку Черкасам) при товариству своєм чигиринськом поуфалом ісправном
добрих молодцов полтораста человіка, которії подлуг данної себі науки, на
смерканню в Чигирин прибувши, застали Чаплинського, щасливе уже повечерявшого і
спати розобравшогося, которого без жадної дишкреції похвативши і з ласки своєй на
єго панськіє плечі, в єдной кошулі бувшіє, з сотню барбар нагайських положивши, а
в грубникову кожушину облекши і вічне із Чаплинською попрощатись приказавши,
всадили на коня і помкнули до Хмельницького; що справилося чрез два дні і єдну
ноч; которого Хмельницький словом гніва привітавши і плінникам польським
об'явивши, іже з єго, Чаплинського, причин тоє кровопролитіє стануло, предложивши,
зараз розказал оттяти єму голову; леч отпровадивши от обозу лядського на сторону
за верст кілько, даби враг мира і покою не лежал з тими шляхетськими трупами,
которії з єго причини там на Жолтой Воді свої от оружія козацького всебідственно
положили голови. Що все Хмельницький укоївши, обоз лядський со всім достатком і
скарбами забравши, і Тугай-Бея з тоєй добичі значною башловкою опатривши, прочее
все козакам і татарам допустил забрати. Взял там Хмельницький осьм штук армат
добрих полевих з достатком пороху і куль, кільканадцять пар котлов з добошами їх;
кількадесять корогвей, бунчуков два, булав дві і кількадесять чоловіка трембачов і
іних обозових служителей немало, якії в числі воїнськом не обріталися; на остаток
з панов войськових Шембечка, Сапігу, комісара, і інших значних шляхтичов до
п'ятидесять человіка, а рядового товариства три тисячі з лишком тогди ж в неволю
взято і до Чигирина при значном числі Козаков і орди от Хмельницького одослано з
таковим листовним старшині чигиринськой строгим приказом, даби всіх начальников
лядських, в кріпкіє вложивши кайдани, поставили на кількох квартирах чесних і
вигодних, под кріпкою сторожею і веліли їх кормити
довольним кормом з ратуша чигиринського; а рядовое все товариство по тюрмах і в
замку чигиринськом жеби було замкнено, сторожею кріпко опатрено і якмога кормлено,
а голодом не морено; ранних зась жеби гоєно і з пильностю досмотривано.
|
