Воскресенье, 20.10.2019, 15:20
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Украинское народное творчество » Літописи XIII-XVI

Галицько-волинський літопис - Літописи XIII-XVI
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСКЬКИЙ ЛIТОПИС
          
         У рік 6709 [1201]. Початок княжіння великого князя Романа, що був державцем всеї Руської землі, князя галицького 1
         По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [...] Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота 2, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись 3.
         Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою». Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан» 4.
         Той же не схотів [ні] вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути» 4. І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу 5, пішо ходячи, котла носячи на плечах.
         Отож Роман-князь ревно наслідував [Володимира] в цім і старався погубити іноплемінників. [h...] велика смута постала в землі Руській. Зосталися ж два сини його, один, [Данило], чотирьох літ, а другий, [Василько], двох літ.
         У рік 6710 [1202]. Рюрик тим часом зібрав половців і русі багато і прийшов на Галич 6, облишивши монаший чин, — бо його він прийняв був через боязнь перед Романом. І коли він прийшов на Галич, то встріли його бояри галицькі і володимирські коло [города] Микулина на ріці Сереті. І билися вони одні з одними весь день через ріку Серет, і многі ранені | були, і, не видержавши, вернулися вони в [город] Галич.
         Рюрик же, хоча прийшов у Галич 6, але не досягнув нічого, тому що по смерті Романовій зустрічався був король [угорський Андрій] з ятрівкою своєю [Анною] 7 у [городі] Саноці. Прийняв бо він був Данила, яко милого сина свойого, і зоставив був у нього [в Галичі] залогу — [воєвод] Мок'я [на] великого сліпоокого, і Корочюна, і Волпта, і сина його Вітомира, і [воєводу] Благиню, та інших угрів багато, — і через те не посміли галичани 8 нічого вчинити; було й інших багато угрів. Тоді ж два князі половецькі Сутойовичі, Котянь і Сомогур, ударили на піших воїв, та вбиті були коні під ними обома і замалим їх не схопили. Рюрик тоді вернувся до Києва.
         Коли ж минуло трохи часу, то привели [галичани 8 бояр] Кормильчичів 9, що їх загнав був великий князь Роман за невірність, — вони бо вихваляли обох Ігоревичів, [Володимира й Романа]. І, послухавши їх, галицькі бояри 8 послали [послів] по них, [Ігоревичів] , і посадили їх: у Галичі — Володимира, а Романа — у Звенигороді 10. Княгиня ж Романова [Анна], узявши дітей своїх, утекла в [город] Володимир.
         Однак Володимир [Ігоревич] і безбожні галичани, які [йому] помагали, іще ж хотіли скоренити плем'я Романове. Тому послав Володимир за радою галицьких бояр до володимирців попа з погрозою, кажучи їм: «Не зостанеться города вашого, якщо ви мені не видасте обох Романовичів [і] якщо не приймете брата мойого Святослава княжити у Володимирі». Володимирці ж хотіли вбити попа, [але бояри] Мстибог, і Мончюк, і Микифор сказали: «Не подобає нам убити посла», — бо вони мали обман у серці своєму, тому що вони хотіли видати обох володарів своїх і город, — і спасли вони попа.
         А назавтра княгиня [Анна], довідавшись [про це], вчинила раду з [воєводою] Мирославом, із дядьком 11, і на ніч утекли вони в Ляхи. При цім Данила узяв дядько перед себе [і] вийшов із города, а Василька взяв піп Юрій з кормилицею [і] вийшов із города дірою городської стіни 12.
         І не знали вони, куди втікати, бо Роман був убитий в Ляхах, а [князь лядський] Лестько миру не вчинив 13. Та бог став на поміч: Лестько не спом'янув ворожнечі, а з великою честю прийняв ятрівку свою і дітей, зжалившись, і сказав: «Як диявол, він увергнув возірожнечу осю межи ] нами», —бо Володислав 13, [князь лядський], увів їх обох в обман, заздрість маючи до приязні його [з Романом].
         У рік 6711 [1203]. У ті ж роки Лестько послав Данила в Угри і з ним послав посла свого Вячеслава Лисого, кажучи королеві [Андрієві]: «Я не спом'янув звади Романової, бо тобі він другом був і ви клялись були оба мати приязнь до племені його, що лишилося в живих. А тепер прийшло на них вигнання. Тому нині підім і, взявши, передаймо удвох їм отчину їх». Король же, ці слова прийнявши, пожалкував про те, що сталося, і залишив Данила у себе, а Лестько княгиню [Анну] й Василька — у себе. Тим часом Володимир [Ігоревич] многі дари послав королеві й Лестькові 14.
         А після цього, коли минув довший час, постав нелад межи двома братами, і Володимиром, і Романом. Роман тоді поїхав в Угри, і, взявши угрів, бився з братом і, перемігши, узяв Галич. А Володимир утік в Путивль.
         У рік 6712 [1204]. У той же час навів Олександр [Всеволодович] Лестька і Кондрата 15. І прийшли ляхи на [город] Володимир, і одчинили їм ворота володимирці, кажучи: «Се є синовець Романові». А ляхи пограбували город увесь, хоча Олександр благав Лестька про останки города і про церкву святої Богородиці. Оскільки в ній були міцні двері, то [ляхи] не могли їх порубати, допоки Лестько [не] приїхав і Кондрат, які побили удвох ляхів своїх, — і так спаслася церква і останок людей. І жалкували володимирці, що пойняли їм віри і присязі їх: «Коли б не був із ними свояк їх Олександр, то не перейшли б вони навіть Бугу».
         Святослава ж [Ігоровича] вони схопили і одвели його в Ляхи, а Олександр сів у Володимирі. Тоді ж схопили Володимира [Ростиславича] пінського, бо з ляхами був Інгвар і Мстислав [Ярославичі]. А потім сів Інгвар у Володимирі. Лестько взяв у нього дочку [Гремиславу] і одіслав її [до себе], а [сам] пішов до [города] Орельська.
         І приїхали берестяни до Лестька, і просили [в нього] Романову княгиню і дітей, бо вони обоє малими були, і дав він їм [Василька], щоб той володів ними. І вони з великою радістю зустріли його, немов великого Романа живого побачили.
         Потім же Олександр [Всеволодович] жив у Белзі, а Інгвар [Ярославичі у Володимирі. Але бояри не любили Інгваря, і Олександр за радою Лестька забрав Володимир. Тим часом княгиня | Романова послала [воєводу] Мирослава до Лестька, говорячи: «Сей усю землю нашу і отчину держить, а син мій — в одному Берести». Олександр узяв [тоді собі] Угровськ, Верещин, Столп'є 16, Комов, а Василькові дав Белз.
         У рік 6713 [ 1205]. У ті ж роки, коли Олександр сидів у Володимирі, а брат його Всеволод у Червені, литва ж і ятвяги ходили війною. І спустошили 17 вони тоді [город] Турійськ, і навколо Комова, і аж до Червена, і билися коло воріт червенських. А залога [Олександрова] була в [городі] Уханях, і тоді вбили вони [боярина] Матія, Любового зятя 18, і [боярина] Доброгостя, що виїхали в сторожі. Біда ж була в землі Володимирській од воювання литовського і ятвязького! Та ми до попереднього повернемось, — до того, що сталося в Галичі.
         Андрій же, король [угорський], довідавшись про беззаконня галицьке і смуту, послав [палатина] 19 Бенедикта [Бора Лисого] з воями своїми, і він схопив Романа [Ігоровича], коли той мився в бані, й одіслав його в Угри 20. А був у Галичі Тимофій, премудрий книжник, родом із Києва, [і] притчею він сказав слово про сього мучителя Бенедикта: «В часи страшного суда трьома іменами назоветься антихрист» 21. І втікав Тимофій од нього, бо він був мучитель боярам і городянам, і, блуд чинячи, [він і вої його] оскверняли і жінок, і черниць, і попадь. Управду він був антихрист мерзотними ділами своїми.
         У рік 6714 [ 1206]. Галичани тоді привели Мстислава [Ярославича Німого] на Бенедикта. І прийшов він до Галича, але не досягнув він нічого. [Боярин] Щепанович Ілля, вивівши його на Галичину могилу [і] усміхнувшись, сказав йому: «Княже! Ти вже на Галичиній могилі посидів єси, отож, і в Галичі ти княжив єси!» Насміялися ж вони над ним, [і] вернувся він у Пересопницю. А після цього ми скажемо про Галичину могилу і про початок Галича, звідки він постав 22.
         Роман [Ігоревич] тим часом утік із Угрів. І послали галичани його до брата його Володимира [в Путивль], говорячи: «Ми провинилися перед вами. Ізбав нас [од] мучителя сього Бенедикта». Вони тоді пішли раттю, а Бенедикт утік в Угри. І сів Володимир у Галичі, а Роман у Звенигороді, а Святослав у Перемишлі. Синові ж своєму Ізяславу 23 [Володимир] дав Теребовль, а Всеволода 23, [другого] сина свого, послав в Угри до короля з дарами. із Данило перебував [тоді] в Уграх, і король Андрій хотів | оддати дочку свою [Марію] за князя Данила, і бояри угорські, і вся земля [Угорська], — вони обоє були дітьми, — тому що сина в нього не було 24.
         У рік 6715 [1207]. У ті ж роки убитий був цесар великий, Філіпп римський, за намовою [Екберта], брата [угорської] королеви [Гертруди], який благав сестру, щоби вона знайшла йому помічника. І вона, ніяк ото не маючи змоги помогти брату своєму, й оддала дочку свою за ландграфовича за Людовіка, бо [отець його Герман] був муж сильний і помічник братові її. її ж, [дочку Андрія], нині святою називають 25, на ім'я Альжбіт, а раніше ім'я її — Кінека. Багато ж послужила вона богові [по смерті] мужа свого, і [її] святою називають. Та ми до попереднього повернемось, як ото вже раніш почали були.
         У рік 6716 [1208]. Ігоровичі тим часом учинили змову проти бояр галицьких, щоб вибити їх, [і] при нагоді вони були побиті. І був ото вбитий Юрій Вітанович, Ілля Щепанович [та] інші великі бояри; убито ж було їх числом п'ятсот, а інші розбіглися.
         При цім Володислав Кормильчич утік в Угри, і Судислав [Бернатович], і Філіпп. Знайшли вони Данила в Угорській землі, що був дитиною, і просили в короля угорського: «Дай нам отчича Данила в Галич, хай ми з ним одберемо його од Ігоровичів». Король тоді з великою охотою послав воїв, многе-множество, [Данила] і великого двірського 26 Пота, поручивши йому воєводство над усіма військами. Імена ж воєвод, що були з ним, [такі]: перший — Петро Турович, другий — Банко, третій — Міка Бородатий, четвертий — Лотохарот, п'ятий — Мок'ян, шостий — Тибрець, сьомий — Марцел, та інших багато, що про них неможливо сказати, ані списати.
         Отож, зібравшись усі, спершу пішли вони на город Перемишль. І, прийшовши до города, Володислав [Кормильчич] сказав їм, [перемишлянам]: «Браття! Пощо ви вагаєтесь? Хіба не сі27 побили отців ваших і браття ваше? А інші майно ваше розграбували і дочок ваших оддали за рабів ваших. А отчинами вашими заволоділи інші пришельці. То чи за тих ви хочете душі свої положити?» І вони, пожалкувавши про те, що сталося, здали город. А князя їхнього Святослава [Ігоровича] схопили.
         Звідти ж пройшли 28 [угри з Данилом] до Звенигорода. Але звенигородці люто боролися з ними і не пускали їх до города, навіть до острожних воріт. І вони стояли довкола города.
         Василько ж, [син Романів, тоді] княжив у Белзі. І прийшли од нього із Белза [на поміч уграм і Данилові] великий [боярин] Вячеслав Товстий, і [воєвода] Мирослав, і [тисяцький] Дем'ян, і [боярин] Воротислав, [і] багато інших бояр і воїв. А од [князя лядського] Лестька із Ляхів [прибув] Судислав Бернатович із багатьма полянами, і од Пересопниці прийшов Мстислав [Ярославич] Німий з багатьма воями, [і] Олександр [Всеволодович] із братом [Всеволодом прийшов] од [города] Володимира з багатьма воями, а Інгвар [Ярославич] послав сина свого [Ярослава?] із Луцька з багатьма воями з Дорогобужа і з Шумська.
         Але приїхали також і половці на підмогу Романові [і] з ними Ізяслав Володимирович. І хоча угри не перемогли воїв [цих], та гнали їх з їхніх становищ, а Міка заколов 29 [хана] Тобаша і голову йому стяв. Половці ж, побачивши їх, [угрів], сильно налягли на них, і вони їхали перед ними до ріки Лютої, — тому що не приїхали були [ні] ляхи, ні русь 30, — і, зійшовши [з коней], ледве переправились вони через ріку Люту, бо половці й руси 31 стріляли на них. Тоді ж Марцел хоругов свою покинув і руси взяли її. І ганьба велика була Марцелові, і вернулися [угри] у вежі свої, тобто в шатра.
         Роман тим часом вийшов звідти, з города [Звенигорода], помочі шукаючи в руських 32 князях. Та коли він був у Шумську на мосту, його схопили [вої] Зерцько і Чюхома, і його приведено в стан до князя Данила, і до всіх князів, і до воєвод угорських. І послали вони [послів] до городян [Звенигорода], кажучи: «Здавайтеся! Князя вашого схоплено». Але ті не йняли їм віри, допоки [це] не стало відомо їм напевне, і [тоді] здалися звенигородці.
         Звідти ж пішли вони до Галича. І втік Володимир [ Ігорович] із Галича і син його Ізяслав, і гнали вони його до Нізди. Ізяслав при цім бився з ними [коло] Ніздиріки, і вони одібрали від нього в'ючних коней, а потім вернулися в Галич.
         Тоді ж приїхала [Анна], велика княгиня Романова, побачити сина свойого рідного Данила. Тоді ж бояри | володимирські й галицькі, — Вячеслав [Товстий] володимирський, і Володислав [Кормильчич, боярин] галицький, і всі бояри володимирські й га лицькі, — і воєводи угорські посадили князя Данила на столі отця його, великого князя Романа, у церкві святої Богородиці приснодіви Марії. Так що король Андрій не забув своєї ранішої приязні, що її він мав до брата свого, великого князя Романа, а послав воїв своїх і посадив сина свого [Данила] в Галичі.
         Князів же, що були схоплені, — Романа, Святослава [і] Ростислава [Ігоревичів] 33, — угри хотіли, отож, вести до короля. Але галичани просили їх, щоби вони їх повісили задля помсти. І угри, переконані бувши великими дарами, [згодилися]. [Князі] оддані були на повішення, місяця вересня.
         Данило ж, який став княжити в Галичі, був такий малий, що й матері своєї не впізнав 34. А коли минув час, то галичани вигнали Данилову матір із Галича 35. Данило ж не хотів зоставити матір свою і плакав за нею, ся дитина. Але, приїхавши, Олександр, тивун шумський 36 узяв [коня] за повід, і він, [Данило], видобувши меча, ударив його, та рубнув коня його під ним. Тоді мати, взявши меча із рук [і] умовивши його, [Данила], зоставила [сина свого] в Галичі, а сама пішла в Белз, лишивши його в невірних галичан за порадою Володислава [Кормильчича]. Вона бо хотіла княжити сама, і король [Андрій], довідавшись про вигнання її, пожалкував.
         У рік 6717[1209]. Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову. І бояри володимирські [прибули], і Інгвар [Ярославич] прийшов із Луцька, і інші князі. [Король] учинив раду з ятрівкою своєю та з боярами володимирськими і сказав: «Володислав княжить собі, а ятрівку мою вигнав». І схоплено було Володислава [Кормильчича], і Суди слава [Бернатовича], і Філіппа, і мучили їх. Але, багато майна давши, Судислав же [уграм] у золото обернувся, тобто багато золота давши, визволився, [а] Володислава, закувавши, повели в Угри.
         А коли Володислава вели в Угри, [боярин] Яволод і Ярополк, брат його, утекли в Пересопницю до Мстислава [Ярославича Німого і] привели Мстислава. І прийшов Мстислав із ними до Бужіська,| а [воєвода] Гліб Поткович утік із Бужська, і [боярин] Станіславич Іванко, і брат його Збислав. Прибігли вони в Галич, розповідаючи [про] рать і [про] одступництво галичан. Тоді княгиня Романова із сином своїм Данилом і з [боярином] Вячеславом Товстим утекла в Угри, а Василько з [кормильцемвоєводою] Мирославом поїхали в Белз. А коли минув час, король зібрав рать велику.
         У рік 6718 [1210]. У той же рік прийшов до Белза Лестько, [князь лядський], якого переконав Олександр [Всеволодович], — бо Олександр не сприяв обом Романовичам, а хотів [їм] зла, — і забрав Белз [у Василька], і дав Олександрові. Але бояри не зрадили [Романовича], а пішли всі з князем Васильком у Каменець.
         Король тим часом пустив Володислава [Кормильчича], зібрав багато воїв і пішов на Галич. Та коли він став у монастирі Лелесовім, то невірні бояри хотіли його вбити, але вбили жону його [Гертруду], а шурин його [Бертольд], патріарх аквілейський 37, ледве втік, і багато німців було побито 38. А потім, коли король вернувся, багато [змовників] було побито, а інші розбіглися. Оскільки ж був заколот, то король не зміг війни вчинити через беззаконня їх. А Володислав поїхав уперед з усіма галичанами, бо Мстислав [Ярославич] , довідавшись [про] королеву рать велику, утік із Галича. Володислав же в'їхав у Галич, і вкняжився, і сів на столі.
         Данило тим часом пішов од короля із матір'ю своєю у Ляхи, відпросившись од короля, і Лестько прийняв Данила з великою честю. А звідти ж [Данило] пішов у Каменець із матір'ю своєю. І брат його Василько, і бояри всі зустріли його з великою радістю.
         У рік 6719[1211]. У ті ж роки в Києві княжив Всеволод Святославич [Чермний] 39, який мав велику любов до дітей [княгині] Романової.
         А потім Мстислав [Ярославич] пересопницький, припровадивши 40 Лестька, пішов у Галич. Лестько ж узяв Данила з Каменця, а Олександра [Всеволодовича] з Володимира, а Всеволода [Всеволодовича] з Белза, кожного з них із їхніми воями, причому військо Данила було більше й сильніше — бояри великі отця його були всі в нього. І коли побачив се Лестько, то став він мати велику приязнь до князя Данила і брата його Василька.
         Тим часом [бояри] Ярополк і Яволод заперлися в Галичі, а Володи слав виїхав [із города] з уграми й чехами своїми і, зібравшись із галичанами, прийшов на ріку Бобрку. Лестько, довідавшись [про це], послав на нього ляхів, а од Данила ж — [воєводу] Мирослава і [тисяцького] Дем'яна, а од Мстислава — [воєвод] Гліба Зеремійовича і Прокопійовича Юрія. І сталася січа велика, і одоліли ляхи й русь, — Данило ж тоді був дитям, так що тільки міг на коні їздити, — а Володислав утік: многі були побиті із воїв його. Але потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся в Ляхи.
         Потім же Данило й Василько з Лестьковою підмогою забрали Тихомль і Перемиль од Олександра і княжили обидва з матір'ю своєю у ньому, а на [город] Володимир поглядаючи. «Чи сяк, чи так, а Володимир буде наш з божою поміччю», — [говорили вони оба], на Володимир приглядаючись.
         Потім же король [Андрій] пішов на Лестька, — Данило тоді перебував у Лестька, — і Лестько послав посла свого Лясотича Пакослава 41, воєводу, кажучи [королеві]: «Не гоже є боярину княжити в Галичі. Візьмино ти дочку мою за сина свойого Коломана і посади його в Галичі».
         І вподобав король Андрій раду сю Пакославову, і зустрівся з Лестьком у [городі] Спіші, і взяв дочку його [Саломею] за сина свого. І, пославши [воїв], схопив [Андрій] Володислава [Кормильчича] в Галичі, і заслав його. І в тому засланні він помер, знайшовши лихо племені своєму і дітям своїм задля княжіння, бо всі князі не зглянулись на дітей його через те.
         Король посадив сина свого [Коломана] в Галичі, а Лестькові дав Перемишль, а Пакославу — Любачів. Пакослав же був приятелем і Романовій княгині, і дітям Ті, і за радою Пакослава Лестько послав [посла] до Олександра [Всеволодовича], кажучи: «Дай Володимир Романовичам, Данилові й Василькові. А як не даси — я піду на тебе з Романовичами». Але той не дав, і Лестько [силою] посадив обох Романовичів у Володимирі.
         У рік 6720 [1212]. Після цього ж, коли минув час, король [Андрій] одібрав од Лестька Перемишль і Любачів. А Лестько образився за соромоту свою і послав [посла] до Новгорода [Великого] по Мстислава [Мстиславича Удатного], кажучи: «Ти брат мені єси 42.  Піди і | сядь у Галичі».
         Мстислав, отож, пішов на Галич за радою Лестьковою. Тим часом галичани всі і [боярин] Судислав [Бернатович] послали [посла] по Данила. Але Данило не зміг в'їхати 43 [в Галич], а Бенедикт [Бор] Лисий, [воєвода угорський], утік в Угри з Судиславом, і Мстислав сів у Галичі.
         У рік 6721 [1213]. У ті ж роки, коли минув час, узяв Данило в нього, [Мстислава], дочку, на ім'я Анну, і родилися від неї сини й дочки. Первенцем бо в нього був Іраклій, по нім же — Лев, а за ним Роман, Мстислав, Шварно та інші, що малими одійшли зі світу сього 44.
         Коли ж минув час, поїхав Данило до Мстислава в Галич, кажучи на Лестька: «Він отчину мою держить». Але той одповів: «Сину! Через давню приязнь не можу я на нього стати. Знайдино ти собі других».
         Данило тоді вернувся додому, і поїхав з братом [Васильком] і забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю Україну.
         Лестько ж великий гнів мав на Данила. І коли настала весна, поїхали ляхи воювати і пустошили по [ріці] Бугу. І послав услід за ними Данило [воєвод] Гаврила Душиловича, і Семена Олуйовича, [і] Василька Гавриловича, і вони били їх до [річки] Сухої Дорогви, і колодників захопили, і вернулися у Володимир з великою славою.
         Тоді ж убитий був Клим Христинич, один з усіх його, [Данила], воїв, що ото його хрест і донині стоїть на Сухій Дорогві. А ляхів вони багатьох побили і гнали вслід за ними до ріки Вепра.
         Лестько ж вважав, що Данило узяв Берестій за Мстиславовою радою. Тому Лестько послав [посла] до короля: «Не хочу я часті в Галичі, а дай його зятеві моєму».
         Король тоді послав багато воїв і Лестько, і прийшли вони до Перемишля. А Ярон, що тоді тисячу держав у Перемишлі, утік перед ними.
         Мстислав же був [поза Галичем] 45 з усіма князями руськими і чернігівськими. І послав він [тисяцького] Дмитра, [воєводу] Мирослава [боярина] Михалка Глібовича проти них до Городка, бо Городок був відокремився, — в ньому були люди Судислава [Бернатовича]. Та коли Дмитро бився під городом, прийшли на нього угри й ляхи, і побіг Дмитро. Тоді ж Василь, дяк, за прозвищем Молза, застрілений був під городом, і [боярина] Михалка Скулу вбили, догнавши на [ріці] Щирці. І голову йому вони одрубали, три цепи знявши золоті, і принесли голову його до Коломана. Мстислав же стояв на [ріці] Зубр'ї, [і] Дмитро прибіг до нього. Оскільки ж 499Мстислав | не міг битися з уграми, він просив зятя свого Данила і Олександра [Всеволодовича], щоб вони обидва заперлися у Галичі. [І] обіцявся йому Данило й Олександр піти в Галич, але Данило заперся в Галичі, а Олександр не зважився.
         Тоді ж велика княгиня Романова [Анна] прийняла монаший чин. А потім прийшла рать під город [Галич], — Коломан і ляхи. І великий бій був на Кривавім броді, і впав на них сніг, [і] вони, [угри й ляхи], не могли стояти, — пішли вони за [город] Рогожину, пішли на Мстислава і прогнали його із землі [Галицької].
         Мстислав тоді сказав Данилові: «Вийди з города». І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний [боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від нього одібрали. Данило ж був молодим, але, бачивши, як мужньо їздили Гліб Зеремійович і [боярин] Семен Коднинський, він приїхав до них обох, піддержуючи їх, а інші ж кинулись були тікати.
         Того ж дня билися вони весь день аж до ночі і тої ночі вернулися. Данило і Гліб Зеремійович удвох схопили Янця 46. Молодик сей [Данило] показав мужність свою, і вони обидва цілу ніч билися. А на ранок догнав його [боярин] Гліб Васильович, але Данило, повернувши на нього, гнав його далі поприща, — і той утік перед ним, бо кінь був борзий. Коли ж Данило вернувся і один їхав межи ними, [противниками], то вони не осмілювалися напасти на нього, — допоки ото не під'їхав до нього [боярин] Гліб Судиславич та [боярин] Гаврило Іворович і [воїн] Переніжко.
         Звідти пройшли вони в [город] Онут і рушили в поле. І настав [у них] голод великий, [але] рушили вози [з Галича?] до [города] Плава напередодні святого Дмитрія [Солунського і], захопивши вози, накормилися вони вдосталь і воздали хвалу богородиці і святому Дмитрію, що він нагодував їх.
         А звідти прийшли вони нижче [від города] Кучелмина, думаючи, де перейти ріку Дністер. Та за божою милістю прийшли човни з [города] Олешшя, і переїхали 47 вони в них через Дністер, і наситилися рибою і вином. Звідти ж приїхав Данило до Мстислава [Мстиславича].
         Мстислав же велику | честь склав Данилові, і дари йому дав великії, і коня свого борзого сивого, і сказав йому: «Ти піди, княже, у Володимир, а я піду в Половці. Помстимось оба за сором свій». І Данило приїхав у Володимир.
         У рік 6722 [12141. Була тиша 48.
         У рік 6723 [1215]. У той же час за божим повелінням прислали князі литовські [послів] до великої княгині Романової [Анни], і до Данила, і до Василька, мир даючи. Імена ж литовських князів були [такі]: це старші — Живинбуд, Дов'ят, Довспрунк, брат його Миндовг, брат Дов'ятів 49 — Вілікаїл; а жемоїтські князі — [це] Єрдивил, Викинт; а [з] Рушковичів — Кинтибут, Вонибут, Бутовит, Вижійк і син його Вишлій, Китеній, Пликосова; а це — Булевичі: Вишимут, — що ото його вбив Миндовг, а жону його забрав і братів його побив — Єдивила [і] Спрудійка; а це князі із Дяволтви: Юдьки, Пукийк, Бикши, Ликийк. Ці ж усі мир дали князю Данилові і Васильку, і була земля [їхня] спокійна 50.
         Ляхи ж не перестаючи пакостили. І привів [Данило] на них литву, і пустошили вони Ляхів, і багато убивств учинили між них.
         У рік 6724 [1216]. Не було нічого 51.
         У рік 6725 [1217]. У той же час вийшов [на Данила воєвода] Філя, здавна прегордий, надіючись обійняти землю [й] вичерпати 52 море, з багатьма уграми. Він сказав: «Один камінь багато горнців побиває». І друге слово він сказав прегордо: «Острий мечу, борзий коню — многая [ви гибель] русі!» Але бог того не потерпів, в інший час убитий був Данилом Романовичем здавна прегордий Філя.
         Олександр же [Всеволодович] одступив од Данила і од Василька до Лестька. І не було їм обом підмоги ані від кого, тільки од бога, допоки [не] прийшов Мстислав [Удатний] з половцями. Вийшов тоді Філя з багатьма уграми і ляхами із Галича, узявши бояр галицьких, і тестя Судислава [Бернатовича] 53, і [боярина] Лазаря [Домажирця], і других; а інші розбіглися, бо загордився він був.
         У рік 6726 [1218]. Тиша була 54.
         У рік 6727 [1219]. У той же час прийшов Лестько на Данила до [города] Щекарева, боронячи йому іти на поміч Мстиславу, тестеві своєму. Приїхав також Кондрат, [брат Лестьків], мирить Лестька і Данила, | але узнав він обман Лестьків і не велів князю Данилу їхати до Лестька.
         Філя тим часом готувався до битви, бо ж він уважав, що ніхто [не] може стати проти нього на бій. А Коломана він зоставив у Галичі, і той зробив укріплення на церкві пречистої владичиці нашої Богородиці 55, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його, [Коломана], в руки Мстиславові. Був же тут із Коломаном [воєвода] Іван Лекин, і Дмитро, і Бот 56.
         А коли половці приїхали побачити рать [Філі і Лестька], то угри й ляхи гонилися за ними, [і один] половчин, повернувшись, застрілив [угрина] Уза в око. І впав він із коня 57, і взяли вони тіло його, і тужили по ньому.
         А назавтра, напередодні [Благовіщення] святої богородиці, прийшов Мстислав уранці на гордого Філю і на угрів з ляхами, і була І битва тяжка межи ними, і одолів Мстислав 58. Коли ж угри й ляхи втікали, побито було їх безліч і схоплений був гордливий Філя пахолком Добрининим. Але його викрав був облудний [боярин] Жирослав, котрого викрили, і через нього, [Філю], він погубив отчину свою.
         І коли Мстислав переміг, він пішов до Галича, і билися вони за городські ворота. І вибігли тоді [угри] на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней 57 їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли і каміння метали на городян, [але] знемагали од спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви.
         Данило ж приїхав з невеликою дружиною, з Дем'яном-тисяцьким, — але він не приїхав був у той час, а потім приїхав Данило до Мстислава, — і радість була велика, бо спас 'їх бог од іноплемінників: усі бо угри й ляхи були вбиті, а інші були схоплені, а ще інші, утікаючи по землі [Галицькій], потопилися, а другі смердами побиті були. І нікому ж [не вдалося] утекти із них. Така бо милість од бога Руській землі.
         Потім же привели Судислава [Бернатовича] до Мстислава. Але той не замислив на нього зла, а милість йому виявив, і він, обнімаючи ноги його, обіцявся покоритися йому. І Мстислав повірив словам його, і, честю великою вшанувавши його, Звенигород дав йому.
         У рік 6728 [1220]. Не було нічого 59.
         У рік 6729 [1221]. У той же час одступив був Олександр [Всеволодович од Данила й Василька] і вчинив мир з Лестьком, і з Коломаном, і з Філею гордим, Романовичам обом не перестаючи хотіти зла 60. Але після Мстиславової побіди і після литовського воювання на Ляхів Лестько вчинив мир із Данилом і Васильком через [послів] Держислава Абрамовича і Творіяна Войтиховича, а Романовичі вчинили [з ним] мир через Дем'яна-тисяцького. [І] відступивЛестько від Олександра.
         А на ніч у суботу Данилом і Васильком пограбовано було довкола Белза і довкола Червена і вся земля розорена була: боярин боярина грабував, смерд смерда, город город, так що не лишилось ні одного села не спустошеного. Як ото реченням говорять [святії] книги: «Не зосталося каменя на камені» 61. А ніч сю белжани називають злою, бо ся ніч злу гру їм зіграла: вони бо розорені були перед світом.
         Мстислав тоді сказав: «Пощади брата Олександра». І Данило вернувся у Володимир, відійшов од Белза.
         У рік 6730 [1222]. Не було нічого 62.
         У рік 6731 [1223]. У літа ж [княжіння] Данила й Василька Романовичів були [такі] володимирські єпископи: був ото Іоасаф, блаженний і преподобний святитель Святої гори 63, а потім був Василій із Святої гори, а потім був Никифор, за прозвищем Станило, що раніш був слугою Васильковим, а потім Кузьма, кроткий, преподобний, смиренний єпископ володимирський.
         Оскільки ж бог зволив, то Данило звів город, на ймення Холм, — але про його спорудження ми іншим разом скажемо, — і за божою волею єпископом князь Данило вибрав і поставив Іоанна, із кліру великої церкви святої Богородиці володимирської. Бо перед тим був єпископ Іоасаф у [городі] Угровську, — який скочив на митрополичий престол і за те звергнутий був зі стола свого, — і переведена була єпископія у Холм.
          
         Калкське побоїще 64
          
         У рік 6732 [1224]. У той же рік прийшла нечувана рать: безбожнозні моавитяни, прозвані | татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій
Категория: Літописи XIII-XVI | Добавил: Kisa (23.04.2009)
Просмотров: 674 | Теги: Галицько-волинський літопис - Літоп | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2019
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz