ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСКЬКИЙ
ЛIТОПИС
У рік 6709 [1201]. Початок
княжіння великого князя Романа, що був державцем всеї Руської землі, князя
галицького 1
По смерті ж
великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські
народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [...] Він бо кинувся був на
поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і
переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно
наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців,
вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота 2, а [хан] Сирчан зостався
коло Дону, рибою живлячись 3.
Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і
загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш
музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися,
брате, піди в землю свою». Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні
половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан»
4.
Той же не схотів [ні]
вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши,
сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути»
4. І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу 5, пішо
ходячи, котла носячи на
плечах.
Отож Роман-князь
ревно наслідував [Володимира] в цім і старався погубити іноплемінників. [h...]
велика смута постала в землі Руській. Зосталися ж два сини його, один, [Данило],
чотирьох літ, а другий, [Василько], двох
літ.
У рік 6710 [1202]. Рюрик
тим часом зібрав половців і русі багато і прийшов на Галич 6, облишивши монаший
чин, — бо його він прийняв був через боязнь перед Романом. І коли він прийшов на
Галич, то встріли його бояри галицькі і володимирські коло [города] Микулина на
ріці Сереті. І билися вони одні з одними весь день через ріку Серет, і многі
ранені | були, і, не видержавши, вернулися вони в [город]
Галич.
Рюрик же, хоча прийшов
у Галич 6, але не досягнув нічого, тому що по смерті Романовій зустрічався був
король [угорський Андрій] з ятрівкою своєю [Анною] 7 у [городі] Саноці. Прийняв бо
він був Данила, яко милого сина свойого, і зоставив був у нього [в Галичі] залогу
— [воєвод] Мок'я [на] великого сліпоокого, і Корочюна, і Волпта, і сина його
Вітомира, і [воєводу] Благиню, та інших угрів багато, — і через те не посміли
галичани 8 нічого вчинити; було й інших багато угрів. Тоді ж два князі половецькі
Сутойовичі, Котянь і Сомогур, ударили на піших воїв, та вбиті були коні під ними
обома і замалим їх не схопили. Рюрик тоді вернувся до
Києва.
Коли ж минуло трохи
часу, то привели [галичани 8 бояр] Кормильчичів 9, що їх загнав був великий князь
Роман за невірність, — вони бо вихваляли обох Ігоревичів, [Володимира й Романа].
І, послухавши їх, галицькі бояри 8 послали [послів] по них, [Ігоревичів] , і
посадили їх: у Галичі — Володимира, а Романа — у Звенигороді 10. Княгиня ж
Романова [Анна], узявши дітей своїх, утекла в [город]
Володимир.
Однак Володимир
[Ігоревич] і безбожні галичани, які [йому] помагали, іще ж хотіли скоренити плем'я
Романове. Тому послав Володимир за радою галицьких бояр до володимирців попа з
погрозою, кажучи їм: «Не зостанеться города вашого, якщо ви мені не видасте обох
Романовичів [і] якщо не приймете брата мойого Святослава княжити у Володимирі».
Володимирці ж хотіли вбити попа, [але бояри] Мстибог, і Мончюк, і Микифор сказали:
«Не подобає нам убити посла», — бо вони мали обман у серці своєму, тому що вони
хотіли видати обох володарів своїх і город, — і спасли вони
попа.
А назавтра княгиня
[Анна], довідавшись [про це], вчинила раду з [воєводою] Мирославом, із дядьком 11,
і на ніч утекли вони в Ляхи. При цім Данила узяв дядько перед себе [і] вийшов із
города, а Василька взяв піп Юрій з кормилицею [і] вийшов із города дірою
городської стіни 12.
І не
знали вони, куди втікати, бо Роман був убитий в Ляхах, а [князь лядський] Лестько
миру не вчинив 13. Та бог став на поміч: Лестько не спом'янув ворожнечі, а з
великою честю прийняв ятрівку свою і дітей, зжалившись, і сказав: «Як диявол, він
увергнув возірожнечу осю межи ] нами», —бо Володислав 13, [князь лядський], увів
їх обох в обман, заздрість маючи до приязні його [з
Романом].
У рік 6711 [1203].
У ті ж роки Лестько послав Данила в Угри і з ним послав посла свого Вячеслава
Лисого, кажучи королеві [Андрієві]: «Я не спом'янув звади Романової, бо тобі він
другом був і ви клялись були оба мати приязнь до племені його, що лишилося в
живих. А тепер прийшло на них вигнання. Тому нині підім і, взявши, передаймо удвох
їм отчину їх». Король же, ці слова прийнявши, пожалкував про те, що сталося, і
залишив Данила у себе, а Лестько княгиню [Анну] й Василька — у себе. Тим часом
Володимир [Ігоревич] многі дари послав королеві й Лестькові
14.
А після цього, коли минув
довший час, постав нелад межи двома братами, і Володимиром, і Романом. Роман тоді
поїхав в Угри, і, взявши угрів, бився з братом і, перемігши, узяв Галич. А
Володимир утік в Путивль.
У
рік 6712 [1204]. У той же час навів Олександр [Всеволодович] Лестька і Кондрата
15. І прийшли ляхи на [город] Володимир, і одчинили їм ворота володимирці, кажучи:
«Се є синовець Романові». А ляхи пограбували город увесь, хоча Олександр благав
Лестька про останки города і про церкву святої Богородиці. Оскільки в ній були
міцні двері, то [ляхи] не могли їх порубати, допоки Лестько [не] приїхав і
Кондрат, які побили удвох ляхів своїх, — і так спаслася церква і останок людей. І
жалкували володимирці, що пойняли їм віри і присязі їх: «Коли б не був із ними
свояк їх Олександр, то не перейшли б вони навіть
Бугу».
Святослава ж
[Ігоровича] вони схопили і одвели його в Ляхи, а Олександр сів у Володимирі. Тоді
ж схопили Володимира [Ростиславича] пінського, бо з ляхами був Інгвар і Мстислав
[Ярославичі]. А потім сів Інгвар у Володимирі. Лестько взяв у нього дочку
[Гремиславу] і одіслав її [до себе], а [сам] пішов до [города]
Орельська.
І приїхали
берестяни до Лестька, і просили [в нього] Романову княгиню і дітей, бо вони обоє
малими були, і дав він їм [Василька], щоб той володів ними. І вони з великою
радістю зустріли його, немов великого Романа живого
побачили.
Потім же Олександр
[Всеволодович] жив у Белзі, а Інгвар [Ярославичі у Володимирі. Але бояри не любили
Інгваря, і Олександр за радою Лестька забрав Володимир. Тим часом княгиня |
Романова послала [воєводу] Мирослава до Лестька, говорячи: «Сей усю землю нашу і
отчину держить, а син мій — в одному Берести». Олександр узяв [тоді собі]
Угровськ, Верещин, Столп'є 16, Комов, а Василькові дав
Белз.
У рік 6713 [ 1205]. У
ті ж роки, коли Олександр сидів у Володимирі, а брат його Всеволод у Червені,
литва ж і ятвяги ходили війною. І спустошили 17 вони тоді [город] Турійськ, і
навколо Комова, і аж до Червена, і билися коло воріт червенських. А залога
[Олександрова] була в [городі] Уханях, і тоді вбили вони [боярина] Матія, Любового
зятя 18, і [боярина] Доброгостя, що виїхали в сторожі. Біда ж була в землі
Володимирській од воювання литовського і ятвязького! Та ми до попереднього
повернемось, — до того, що сталося в
Галичі.
Андрій же, король
[угорський], довідавшись про беззаконня галицьке і смуту, послав [палатина] 19
Бенедикта [Бора Лисого] з воями своїми, і він схопив Романа [Ігоровича], коли той
мився в бані, й одіслав його в Угри 20. А був у Галичі Тимофій, премудрий книжник,
родом із Києва, [і] притчею він сказав слово про сього мучителя Бенедикта: «В часи
страшного суда трьома іменами назоветься антихрист» 21. І втікав Тимофій од нього,
бо він був мучитель боярам і городянам, і, блуд чинячи, [він і вої його]
оскверняли і жінок, і черниць, і попадь. Управду він був антихрист мерзотними
ділами своїми.
У рік 6714 [
1206]. Галичани тоді привели Мстислава [Ярославича Німого] на Бенедикта. І прийшов
він до Галича, але не досягнув він нічого. [Боярин] Щепанович Ілля, вивівши його
на Галичину могилу [і] усміхнувшись, сказав йому: «Княже! Ти вже на Галичиній
могилі посидів єси, отож, і в Галичі ти княжив єси!» Насміялися ж вони над ним,
[і] вернувся він у Пересопницю. А після цього ми скажемо про Галичину могилу і про
початок Галича, звідки він постав
22.
Роман [Ігоревич] тим
часом утік із Угрів. І послали галичани його до брата його Володимира [в Путивль],
говорячи: «Ми провинилися перед вами. Ізбав нас [од] мучителя сього Бенедикта».
Вони тоді пішли раттю, а Бенедикт утік в Угри. І сів Володимир у Галичі, а Роман у
Звенигороді, а Святослав у Перемишлі. Синові ж своєму Ізяславу 23 [Володимир] дав
Теребовль, а Всеволода 23, [другого] сина свого, послав в Угри до короля з дарами.
із Данило перебував [тоді] в Уграх, і король Андрій хотів | оддати дочку свою
[Марію] за князя Данила, і бояри угорські, і вся земля [Угорська], — вони обоє
були дітьми, — тому що сина в нього не було
24.
У рік 6715 [1207]. У ті ж
роки убитий був цесар великий, Філіпп римський, за намовою [Екберта], брата
[угорської] королеви [Гертруди], який благав сестру, щоби вона знайшла йому
помічника. І вона, ніяк ото не маючи змоги помогти брату своєму, й оддала дочку
свою за ландграфовича за Людовіка, бо [отець його Герман] був муж сильний і
помічник братові її. її ж, [дочку Андрія], нині святою називають 25, на ім'я
Альжбіт, а раніше ім'я її — Кінека. Багато ж послужила вона богові [по смерті]
мужа свого, і [її] святою називають. Та ми до попереднього повернемось, як ото вже
раніш почали були.
У рік 6716
[1208]. Ігоровичі тим часом учинили змову проти бояр галицьких, щоб вибити їх, [і]
при нагоді вони були побиті. І був ото вбитий Юрій Вітанович, Ілля Щепанович [та]
інші великі бояри; убито ж було їх числом п'ятсот, а інші
розбіглися.
При цім
Володислав Кормильчич утік в Угри, і Судислав [Бернатович], і Філіпп. Знайшли вони
Данила в Угорській землі, що був дитиною, і просили в короля угорського: «Дай нам
отчича Данила в Галич, хай ми з ним одберемо його од Ігоровичів». Король тоді з
великою охотою послав воїв, многе-множество, [Данила] і великого двірського 26
Пота, поручивши йому воєводство над усіма військами. Імена ж воєвод, що були з
ним, [такі]: перший — Петро Турович, другий — Банко, третій — Міка Бородатий,
четвертий — Лотохарот, п'ятий — Мок'ян, шостий — Тибрець, сьомий — Марцел, та
інших багато, що про них неможливо сказати, ані
списати.
Отож, зібравшись
усі, спершу пішли вони на город Перемишль. І, прийшовши до города, Володислав
[Кормильчич] сказав їм, [перемишлянам]: «Браття! Пощо ви вагаєтесь? Хіба не сі27
побили отців ваших і браття ваше? А інші майно ваше розграбували і дочок ваших
оддали за рабів ваших. А отчинами вашими заволоділи інші пришельці. То чи за тих
ви хочете душі свої положити?» І вони, пожалкувавши про те, що сталося, здали
город. А князя їхнього Святослава [Ігоровича]
схопили.
Звідти ж пройшли 28
[угри з Данилом] до Звенигорода. Але звенигородці люто боролися з ними і не
пускали їх до города, навіть до острожних воріт. І вони стояли довкола
города.
Василько ж, [син
Романів, тоді] княжив у Белзі. І прийшли од нього із Белза [на поміч уграм і
Данилові] великий [боярин] Вячеслав Товстий, і [воєвода] Мирослав, і [тисяцький]
Дем'ян, і [боярин] Воротислав, [і] багато інших бояр і воїв. А од [князя
лядського] Лестька із Ляхів [прибув] Судислав Бернатович із багатьма полянами, і
од Пересопниці прийшов Мстислав [Ярославич] Німий з багатьма воями, [і] Олександр
[Всеволодович] із братом [Всеволодом прийшов] од [города] Володимира з багатьма
воями, а Інгвар [Ярославич] послав сина свого [Ярослава?] із Луцька з багатьма
воями з Дорогобужа і з
Шумська.
Але приїхали також і
половці на підмогу Романові [і] з ними Ізяслав Володимирович. І хоча угри не
перемогли воїв [цих], та гнали їх з їхніх становищ, а Міка заколов 29 [хана]
Тобаша і голову йому стяв. Половці ж, побачивши їх, [угрів], сильно налягли на
них, і вони їхали перед ними до ріки Лютої, — тому що не приїхали були [ні] ляхи,
ні русь 30, — і, зійшовши [з коней], ледве переправились вони через ріку Люту, бо
половці й руси 31 стріляли на них. Тоді ж Марцел хоругов свою покинув і руси взяли
її. І ганьба велика була Марцелові, і вернулися [угри] у вежі свої, тобто в
шатра.
Роман тим часом вийшов
звідти, з города [Звенигорода], помочі шукаючи в руських 32 князях. Та коли він
був у Шумську на мосту, його схопили [вої] Зерцько і Чюхома, і його приведено в
стан до князя Данила, і до всіх князів, і до воєвод угорських. І послали вони
[послів] до городян [Звенигорода], кажучи: «Здавайтеся! Князя вашого схоплено».
Але ті не йняли їм віри, допоки [це] не стало відомо їм напевне, і [тоді] здалися
звенигородці.
Звідти ж пішли
вони до Галича. І втік Володимир [ Ігорович] із Галича і син його Ізяслав, і гнали
вони його до Нізди. Ізяслав при цім бився з ними [коло] Ніздиріки, і вони одібрали
від нього в'ючних коней, а потім вернулися в
Галич.
Тоді ж приїхала
[Анна], велика княгиня Романова, побачити сина свойого рідного Данила. Тоді ж
бояри | володимирські й галицькі, — Вячеслав [Товстий] володимирський, і
Володислав [Кормильчич, боярин] галицький, і всі бояри володимирські й га лицькі,
— і воєводи угорські посадили князя Данила на столі отця його, великого князя
Романа, у церкві святої Богородиці приснодіви Марії. Так що король Андрій не забув
своєї ранішої приязні, що її він мав до брата свого, великого князя Романа, а
послав воїв своїх і посадив сина свого [Данила] в
Галичі.
Князів же, що були
схоплені, — Романа, Святослава [і] Ростислава [Ігоревичів] 33, — угри хотіли,
отож, вести до короля. Але галичани просили їх, щоби вони їх повісили задля
помсти. І угри, переконані бувши великими дарами, [згодилися]. [Князі] оддані були
на повішення, місяця вересня.
Данило ж, який став княжити в Галичі, був такий малий, що й матері своєї не
впізнав 34. А коли минув час, то галичани вигнали Данилову матір із Галича 35.
Данило ж не хотів зоставити матір свою і плакав за нею, ся дитина. Але, приїхавши,
Олександр, тивун шумський 36 узяв [коня] за повід, і він, [Данило], видобувши
меча, ударив його, та рубнув коня його під ним. Тоді мати, взявши меча із рук [і]
умовивши його, [Данила], зоставила [сина свого] в Галичі, а сама пішла в Белз,
лишивши його в невірних галичан за порадою Володислава [Кормильчича]. Вона бо
хотіла княжити сама, і король [Андрій], довідавшись про вигнання її,
пожалкував.
У рік 6717[1209].
Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню
Романову. І бояри володимирські [прибули], і Інгвар [Ярославич] прийшов із Луцька,
і інші князі. [Король] учинив раду з ятрівкою своєю та з боярами володимирськими і
сказав: «Володислав княжить собі, а ятрівку мою вигнав». І схоплено було
Володислава [Кормильчича], і Суди слава [Бернатовича], і Філіппа, і мучили їх.
Але, багато майна давши, Судислав же [уграм] у золото обернувся, тобто багато
золота давши, визволився, [а] Володислава, закувавши, повели в
Угри.
А коли Володислава вели
в Угри, [боярин] Яволод і Ярополк, брат його, утекли в Пересопницю до Мстислава
[Ярославича Німого і] привели Мстислава. І прийшов Мстислав із ними до Бужіська,|
а [воєвода] Гліб Поткович утік із Бужська, і [боярин] Станіславич Іванко, і брат
його Збислав. Прибігли вони в Галич, розповідаючи [про] рать і [про] одступництво
галичан. Тоді княгиня Романова із сином своїм Данилом і з [боярином] Вячеславом
Товстим утекла в Угри, а Василько з [кормильцемвоєводою] Мирославом поїхали в
Белз. А коли минув час, король зібрав рать
велику.
У рік 6718 [1210]. У
той же рік прийшов до Белза Лестько, [князь лядський], якого переконав Олександр
[Всеволодович], — бо Олександр не сприяв обом Романовичам, а хотів [їм] зла, — і
забрав Белз [у Василька], і дав Олександрові. Але бояри не зрадили [Романовича], а
пішли всі з князем Васильком у
Каменець.
Король тим часом
пустив Володислава [Кормильчича], зібрав багато воїв і пішов на Галич. Та коли він
став у монастирі Лелесовім, то невірні бояри хотіли його вбити, але вбили жону
його [Гертруду], а шурин його [Бертольд], патріарх аквілейський 37, ледве втік, і
багато німців було побито 38. А потім, коли король вернувся, багато [змовників]
було побито, а інші розбіглися. Оскільки ж був заколот, то король не зміг війни
вчинити через беззаконня їх. А Володислав поїхав уперед з усіма галичанами, бо
Мстислав [Ярославич] , довідавшись [про] королеву рать велику, утік із Галича.
Володислав же в'їхав у Галич, і вкняжився, і сів на
столі.
Данило тим часом пішов
од короля із матір'ю своєю у Ляхи, відпросившись од короля, і Лестько прийняв
Данила з великою честю. А звідти ж [Данило] пішов у Каменець із матір'ю своєю. І
брат його Василько, і бояри всі зустріли його з великою
радістю.
У рік 6719[1211]. У
ті ж роки в Києві княжив Всеволод Святославич [Чермний] 39, який мав велику любов
до дітей [княгині] Романової.
А потім Мстислав [Ярославич] пересопницький, припровадивши 40 Лестька, пішов у
Галич. Лестько ж узяв Данила з Каменця, а Олександра [Всеволодовича] з Володимира,
а Всеволода [Всеволодовича] з Белза, кожного з них із їхніми воями, причому
військо Данила було більше й сильніше — бояри великі отця його були всі в нього. І
коли побачив се Лестько, то став він мати велику приязнь до князя Данила і брата
його Василька.
Тим часом
[бояри] Ярополк і Яволод заперлися в Галичі, а Володи слав виїхав [із города] з
уграми й чехами своїми і, зібравшись із галичанами, прийшов на ріку Бобрку.
Лестько, довідавшись [про це], послав на нього ляхів, а од Данила ж — [воєводу]
Мирослава і [тисяцького] Дем'яна, а од Мстислава — [воєвод] Гліба Зеремійовича і
Прокопійовича Юрія. І сталася січа велика, і одоліли ляхи й русь, — Данило ж тоді
був дитям, так що тільки міг на коні їздити, — а Володислав утік: многі були
побиті із воїв його. Але потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши,
пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий
був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся в
Ляхи.
Потім же Данило й
Василько з Лестьковою підмогою забрали Тихомль і Перемиль од Олександра і княжили
обидва з матір'ю своєю у ньому, а на [город] Володимир поглядаючи. «Чи сяк, чи
так, а Володимир буде наш з божою поміччю», — [говорили вони оба], на Володимир
приглядаючись.
Потім же
король [Андрій] пішов на Лестька, — Данило тоді перебував у Лестька, — і Лестько
послав посла свого Лясотича Пакослава 41, воєводу, кажучи [королеві]: «Не гоже є
боярину княжити в Галичі. Візьмино ти дочку мою за сина свойого Коломана і посади
його в Галичі».
І вподобав
король Андрій раду сю Пакославову, і зустрівся з Лестьком у [городі] Спіші, і взяв
дочку його [Саломею] за сина свого. І, пославши [воїв], схопив [Андрій]
Володислава [Кормильчича] в Галичі, і заслав його. І в тому засланні він помер,
знайшовши лихо племені своєму і дітям своїм задля княжіння, бо всі князі не
зглянулись на дітей його через
те.
Король посадив сина свого
[Коломана] в Галичі, а Лестькові дав Перемишль, а Пакославу — Любачів. Пакослав же
був приятелем і Романовій княгині, і дітям Ті, і за радою Пакослава Лестько послав
[посла] до Олександра [Всеволодовича], кажучи: «Дай Володимир Романовичам,
Данилові й Василькові. А як не даси — я піду на тебе з Романовичами». Але той не
дав, і Лестько [силою] посадив обох Романовичів у
Володимирі.
У рік 6720
[1212]. Після цього ж, коли минув час, король [Андрій] одібрав од Лестька
Перемишль і Любачів. А Лестько образився за соромоту свою і послав [посла] до
Новгорода [Великого] по Мстислава [Мстиславича Удатного], кажучи: «Ти брат мені
єси 42. Піди і | сядь у
Галичі».
Мстислав, отож,
пішов на Галич за радою Лестьковою. Тим часом галичани всі і [боярин] Судислав
[Бернатович] послали [посла] по Данила. Але Данило не зміг в'їхати 43 [в Галич], а
Бенедикт [Бор] Лисий, [воєвода угорський], утік в Угри з Судиславом, і Мстислав
сів у Галичі.
У рік 6721
[1213]. У ті ж роки, коли минув час, узяв Данило в нього, [Мстислава], дочку, на
ім'я Анну, і родилися від неї сини й дочки. Первенцем бо в нього був Іраклій, по
нім же — Лев, а за ним Роман, Мстислав, Шварно та інші, що малими одійшли зі світу
сього 44.
Коли ж минув час,
поїхав Данило до Мстислава в Галич, кажучи на Лестька: «Він отчину мою держить».
Але той одповів: «Сину! Через давню приязнь не можу я на нього стати. Знайдино ти
собі других».
Данило тоді
вернувся додому, і поїхав з братом [Васильком] і забрав Берестій, і Угровськ, і
Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю
Україну.
Лестько ж великий
гнів мав на Данила. І коли настала весна, поїхали ляхи воювати і пустошили по
[ріці] Бугу. І послав услід за ними Данило [воєвод] Гаврила Душиловича, і Семена
Олуйовича, [і] Василька Гавриловича, і вони били їх до [річки] Сухої Дорогви, і
колодників захопили, і вернулися у Володимир з великою
славою.
Тоді ж убитий був
Клим Христинич, один з усіх його, [Данила], воїв, що ото його хрест і донині
стоїть на Сухій Дорогві. А ляхів вони багатьох побили і гнали вслід за ними до
ріки Вепра.
Лестько ж вважав,
що Данило узяв Берестій за Мстиславовою радою. Тому Лестько послав [посла] до
короля: «Не хочу я часті в Галичі, а дай його зятеві
моєму».
Король тоді послав
багато воїв і Лестько, і прийшли вони до Перемишля. А Ярон, що тоді тисячу держав
у Перемишлі, утік перед ними.
Мстислав же був [поза Галичем] 45 з усіма князями руськими і чернігівськими. І
послав він [тисяцького] Дмитра, [воєводу] Мирослава [боярина] Михалка Глібовича
проти них до Городка, бо Городок був відокремився, — в ньому були люди Судислава
[Бернатовича]. Та коли Дмитро бився під городом, прийшли на нього угри й ляхи, і
побіг Дмитро. Тоді ж Василь, дяк, за прозвищем Молза, застрілений був під городом,
і [боярина] Михалка Скулу вбили, догнавши на [ріці] Щирці. І голову йому вони
одрубали, три цепи знявши золоті, і принесли голову його до Коломана. Мстислав же
стояв на [ріці] Зубр'ї, [і] Дмитро прибіг до нього. Оскільки ж 499Мстислав | не
міг битися з уграми, він просив зятя свого Данила і Олександра [Всеволодовича],
щоб вони обидва заперлися у Галичі. [І] обіцявся йому Данило й Олександр піти в
Галич, але Данило заперся в Галичі, а Олександр не
зважився.
Тоді ж велика
княгиня Романова [Анна] прийняла монаший чин. А потім прийшла рать під город
[Галич], — Коломан і ляхи. І великий бій був на Кривавім броді, і впав на них
сніг, [і] вони, [угри й ляхи], не могли стояти, — пішли вони за [город] Рогожину,
пішли на Мстислава і прогнали його із землі
[Галицької].
Мстислав тоді
сказав Данилові: «Вийди з города». І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром
тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли
вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний
[боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від
нього одібрали. Данило ж був молодим, але, бачивши, як мужньо їздили Гліб
Зеремійович і [боярин] Семен Коднинський, він приїхав до них обох, піддержуючи їх,
а інші ж кинулись були
тікати.
Того ж дня билися
вони весь день аж до ночі і тої ночі вернулися. Данило і Гліб Зеремійович удвох
схопили Янця 46. Молодик сей [Данило] показав мужність свою, і вони обидва цілу
ніч билися. А на ранок догнав його [боярин] Гліб Васильович, але Данило,
повернувши на нього, гнав його далі поприща, — і той утік перед ним, бо кінь був
борзий. Коли ж Данило вернувся і один їхав межи ними, [противниками], то вони не
осмілювалися напасти на нього, — допоки ото не під'їхав до нього [боярин] Гліб
Судиславич та [боярин] Гаврило Іворович і [воїн]
Переніжко.
Звідти пройшли
вони в [город] Онут і рушили в поле. І настав [у них] голод великий, [але] рушили
вози [з Галича?] до [города] Плава напередодні святого Дмитрія [Солунського і],
захопивши вози, накормилися вони вдосталь і воздали хвалу богородиці і святому
Дмитрію, що він нагодував їх.
А звідти прийшли вони нижче [від города] Кучелмина, думаючи, де перейти ріку
Дністер. Та за божою милістю прийшли човни з [города] Олешшя, і переїхали 47 вони
в них через Дністер, і наситилися рибою і вином. Звідти ж приїхав Данило до
Мстислава [Мстиславича].
Мстислав же велику | честь склав Данилові, і дари йому дав великії, і коня свого
борзого сивого, і сказав йому: «Ти піди, княже, у Володимир, а я піду в Половці.
Помстимось оба за сором свій». І Данило приїхав у
Володимир.
У рік 6722 [12141.
Була тиша 48.
У рік 6723
[1215]. У той же час за божим повелінням прислали князі литовські [послів] до
великої княгині Романової [Анни], і до Данила, і до Василька, мир даючи. Імена ж
литовських князів були [такі]: це старші — Живинбуд, Дов'ят, Довспрунк, брат його
Миндовг, брат Дов'ятів 49 — Вілікаїл; а жемоїтські князі — [це] Єрдивил, Викинт; а
[з] Рушковичів — Кинтибут, Вонибут, Бутовит, Вижійк і син його Вишлій, Китеній,
Пликосова; а це — Булевичі: Вишимут, — що ото його вбив Миндовг, а жону його
забрав і братів його побив — Єдивила [і] Спрудійка; а це князі із Дяволтви: Юдьки,
Пукийк, Бикши, Ликийк. Ці ж усі мир дали князю Данилові і Васильку, і була земля
[їхня] спокійна 50.
Ляхи ж не
перестаючи пакостили. І привів [Данило] на них литву, і пустошили вони Ляхів, і
багато убивств учинили між
них.
У рік 6724 [1216]. Не
було нічого 51.
У рік 6725
[1217]. У той же час вийшов [на Данила воєвода] Філя, здавна прегордий, надіючись
обійняти землю [й] вичерпати 52 море, з багатьма уграми. Він сказав: «Один камінь
багато горнців побиває». І друге слово він сказав прегордо: «Острий мечу, борзий
коню — многая [ви гибель] русі!» Але бог того не потерпів, в інший час убитий був
Данилом Романовичем здавна прегордий
Філя.
Олександр же
[Всеволодович] одступив од Данила і од Василька до Лестька. І не було їм обом
підмоги ані від кого, тільки од бога, допоки [не] прийшов Мстислав [Удатний] з
половцями. Вийшов тоді Філя з багатьма уграми і ляхами із Галича, узявши бояр
галицьких, і тестя Судислава [Бернатовича] 53, і [боярина] Лазаря [Домажирця], і
других; а інші розбіглися, бо загордився він
був.
У рік 6726 [1218]. Тиша
була 54.
У рік 6727 [1219]. У
той же час прийшов Лестько на Данила до [города] Щекарева, боронячи йому іти на
поміч Мстиславу, тестеві своєму. Приїхав також Кондрат, [брат Лестьків], мирить
Лестька і Данила, | але узнав він обман Лестьків і не велів князю Данилу їхати до
Лестька.
Філя тим часом
готувався до битви, бо ж він уважав, що ніхто [не] може стати проти нього на бій.
А Коломана він зоставив у Галичі, і той зробив укріплення на церкві пречистої
владичиці нашої Богородиці 55, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала
його, [Коломана], в руки Мстиславові. Був же тут із Коломаном [воєвода] Іван
Лекин, і Дмитро, і Бот 56.
А
коли половці приїхали побачити рать [Філі і Лестька], то угри й ляхи гонилися за
ними, [і один] половчин, повернувшись, застрілив [угрина] Уза в око. І впав він із
коня 57, і взяли вони тіло його, і тужили по
ньому.
А назавтра,
напередодні [Благовіщення] святої богородиці, прийшов Мстислав уранці на гордого
Філю і на угрів з ляхами, і була І битва тяжка межи ними, і одолів Мстислав 58.
Коли ж угри й ляхи втікали, побито було їх безліч і схоплений був гордливий Філя
пахолком Добрининим. Але його викрав був облудний [боярин] Жирослав, котрого
викрили, і через нього, [Філю], він погубив отчину
свою.
І коли Мстислав
переміг, він пішов до Галича, і билися вони за городські ворота. І вибігли тоді
[угри] на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней 57 їхніх
половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли і каміння метали на
городян, [але] знемагали од спраги, бо не було води в них. А коли приїхав
Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з
церкви.
Данило ж приїхав з
невеликою дружиною, з Дем'яном-тисяцьким, — але він не приїхав був у той час, а
потім приїхав Данило до Мстислава, — і радість була велика, бо спас 'їх бог од
іноплемінників: усі бо угри й ляхи були вбиті, а інші були схоплені, а ще інші,
утікаючи по землі [Галицькій], потопилися, а другі смердами побиті були. І нікому
ж [не вдалося] утекти із них. Така бо милість од бога Руській
землі.
Потім же привели
Судислава [Бернатовича] до Мстислава. Але той не замислив на нього зла, а милість
йому виявив, і він, обнімаючи ноги його, обіцявся покоритися йому. І Мстислав
повірив словам його, і, честю великою вшанувавши його, Звенигород дав
йому.
У рік 6728 [1220]. Не
було нічого 59.
У рік 6729
[1221]. У той же час одступив був Олександр [Всеволодович од Данила й Василька] і
вчинив мир з Лестьком, і з Коломаном, і з Філею гордим, Романовичам обом не
перестаючи хотіти зла 60. Але після Мстиславової побіди і після литовського
воювання на Ляхів Лестько вчинив мир із Данилом і Васильком через [послів]
Держислава Абрамовича і Творіяна Войтиховича, а Романовичі вчинили [з ним] мир
через Дем'яна-тисяцького. [І] відступивЛестько від
Олександра.
А на ніч у суботу
Данилом і Васильком пограбовано було довкола Белза і довкола Червена і вся земля
розорена була: боярин боярина грабував, смерд смерда, город город, так що не
лишилось ні одного села не спустошеного. Як ото реченням говорять [святії] книги:
«Не зосталося каменя на камені» 61. А ніч сю белжани називають злою, бо ся ніч злу
гру їм зіграла: вони бо розорені були перед
світом.
Мстислав тоді сказав:
«Пощади брата Олександра». І Данило вернувся у Володимир, відійшов од
Белза.
У рік 6730 [1222]. Не
було нічого 62.
У рік 6731
[1223]. У літа ж [княжіння] Данила й Василька Романовичів були [такі]
володимирські єпископи: був ото Іоасаф, блаженний і преподобний святитель Святої
гори 63, а потім був Василій із Святої гори, а потім був Никифор, за прозвищем
Станило, що раніш був слугою Васильковим, а потім Кузьма, кроткий, преподобний,
смиренний єпископ
володимирський.
Оскільки ж
бог зволив, то Данило звів город, на ймення Холм, — але про його спорудження ми
іншим разом скажемо, — і за божою волею єпископом князь Данило вибрав і поставив
Іоанна, із кліру великої церкви святої Богородиці володимирської. Бо перед тим був
єпископ Іоасаф у [городі] Угровську, — який скочив на митрополичий престол і за те
звергнутий був зі стола свого, — і переведена була єпископія у
Холм.
Калкське побоїще
64
У рік 6732 [1224]. У той же
рік прийшла нечувана рать: безбожнозні моавитяни, прозвані | татарами, прийшли на
землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій
|
