(1931 — 1980)
Григір Михайлович Тютюнник
народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на
Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом
істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання
майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою:
рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні
й матеріальні втрати тощо.
Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив
п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював
на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві
Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у
Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі,
вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування
його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив
його брат — письменник Григорій Тютюнник.
Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої
індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою,
наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, —
тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня,
до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його
літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.
Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий
Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.—
1961. — № 5).
Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник
учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в
редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на
різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий
пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують
новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки»,
«Чудасія», «Смерть кавалера».
Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні
Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій
за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та
фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю
віддається літературній творчості.
1966p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь»
була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і
зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед
творчої молоді.
Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.
У 1968р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще
оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання
«Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість
«Облога» та кілька оповідань.
У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна»,
«Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская
молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні
виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал
«Сельская молодежь» у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено
медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять
друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975),
«Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у
видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина
червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І.
Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.
На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка».
Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять
місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його
літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише
він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970),
казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант
письменника.
За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові
Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі
Українки 1980p.
В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері
чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник
покінчив життя самогубством.
1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
|
