(1905—1987)
Самчук Улас
Літературні псевдоніми — В. Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими
письменник користувався в публіцистиці 1930—40-х років,— Іван Влодко,
Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якими письменник
користувався в публіцистиці 1930—40-х років — УС, М.П., П.Б., Б.П.,
В.Р., М.К., Ф.Н.
Також цілком офіційно митець мав впродовж життя два прізвища — Самчук і
Данильчук (метричний запис про народження у церковній книзі зроблений
на прізвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975р. виписаний на
Данильчука).
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині
теперішньої Рівненської області у порівняно заможній селянській сім'ї.
Село відоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З
ним пов'язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія
Смотрицького.
Батько Уласа — Олексій Антонович Самчук — мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був серед них середульшим.
У 1913р. сім'я у пошуках землі переїхала в Тилявці Кременецького
повіту, де хлопець розпочав своє навчання. Цікаво, що ані цієї
початкової школи, ані початкової у Дермані, ані української гімназії в
Крем'янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного в
Празі університетів — він уповні так і не скінчив: у перших двох
випадках завадили Перша світова війна й польська окупація, потім —
арешт і мобілізація до польського війська, згодом — літературна
діяльність.
Навчаючись у Кременецькій гімназії, Самчук редагував рукописні журнали
«Юнацтво» і «Хвиля». Він був головою літературного гуртка «Юнацтво»,
яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почав писати малі оповідання,
три романи, вірші та публіцистичні твори. У 1922р. у журналі «Юнацтво»
Самчук помістив вірш «Не любити не можу свою я країну...».
У 1923 р. він вступив до кременецької організації «Просвіта».
Наступного 'року зробив спробу переходу польсько-радянського кордону,
яка скінчилась ув'язненням до польської в'язниці (причина нелегального
подолання кордону пояснювалась дуже просто: Упас хотів «стати
письменником», а це, на думку 19-річного Самчука, могло зреалізуватись
тільки в Києві). У 1926 pp. у с Дермані Самчук організував школу
«українського національного танку», кваліфікацію для чого отримав перед
тим на курсах митця народного танцю В. Авраменка.
У 1926 р. у варшавському журналі'«Наша бесіда» Улас Самчук опублікував
перше оповідання «На старих стежках». За політичними мотивами він
залишив Польщу Г переїхав до Німеччини.
Але в передвоєнній Німеччині важко було знайти цілісне українське
середовище, тому згодом він; переїжджає до? Праги. Прага привела
Самчука у велику літературу і велику політику; Протягом- Г929—193Г pp.
Самчук навчався в Бреславському університеті та в Українському вільному
університеті в Празі.
У 1931—1935 pp. у нелегальних революційио-пропагандист-ських журналах
УВО-ОУН «Сурма» і «Український націоналіст» Самчук помістив 25
політичних «фейлетонів», частина яких була у 1932р. видана
пропагандистським відділом УВО (українська військова організація)
окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН — організація
українських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929р.
УВОфактично стала її бойовим підрозділом).
У 1932 р. написаний роман «Кулак»-, перша частина трилогії' «Волинь»
(«Куди тече та річка»), наступного року повість «Марія» — твір, що
висвітлює події страшного голодомору в Україні в1 1932—1933 роках. У
1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань «Віднайдений рай» і роман
«Тори- говорять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців
за незалежність.
1937 р. була створена Культурна референтура Проводу українських
націоналістів на чолі з О. Ольжичем. Центром Культурної референтури
стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників
і журналістів, де головував: Самчук. У 1938—1939 pp. письменник їздив
Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності Карпатської України,
посідав місце референта пропаганди УНО (українське національне
об'єднання) в Хусті, будучи одночасно «звітодавце» командування
Карпатської Січі» до нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського
слова». В Чехії, Німеччині, Польщі об'їздив протягом 1940 — 1941 pp. з
виступами десятки українських міст, містечок, селищ, сіл, громад і
організацій.
У 1941 —1942 pp. У. Самчук редагував газету «Волинь», згодом працював у
Німецькому пресовому бюро. У березні 1942 р. його заарештувала німецька
влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті
небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром
Самчука випустили.
У 1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову
опиняється в Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається
в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало
творити на еміграції «велику літературу». Саме так називалася і
доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з'їзду МУРу, головою
правління якого він був обраний 22 грудня 1945р.
1944 —1987рр. — період «другої-еміграції» письменника. У 1946 р. під
час перебування Самчука в таборах для переміщених осіб виходить друком
його повість «Юність Василя Шеремета». У 1948р. він переїздить до
Торонто (Канада).
Після переїзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на
написання спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь»
(1959), «На коні вороному» (1975), «Плянеіа Ді-Пі» (1979).-У 1980р. —
вийшов останній з розпочатих! вивершених за океаном романів Самчука
«Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української
еміграції.
Роман «Втеча від себе» (остання частина трилогії «Ост»), у якому Іван
Мороз знаходить свою другу домівку — канадську, виходить у 1982 р.
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р.
Про свій рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На
білому коні» та «На коні вороному», як і в інших книгах мемуарного
характеру — «П'ять по дванадцятій» (1954), «Планета Ді-Пі» та
романі-хроніці «Чого не тоїть огонь». Цими книгами Улас Самчук здобув
собі в літературі тривке місце талановитого письменника-мемуариста.
Окрім названих творів, письменник написав роман «Юність Василя
Шеремети» і до кінця життя працював над проблемним романом «Ost».
Перша книга трилогії «Морозів хутір» (1948) написана талановито,
по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у художньому відношенні
наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від себе». Роман «Ost» був
висунутий співробітниками російського емігрантського журналу
«Современник», з яким активно співпрацював У. Самчук, на Нобелівську
премію. Одержати цюпремію він не міг, оскільки положенням про премію
вимагається, щоб письменник жив аі своїм народом, на рідній землі, у
своїй державі.
Одним з найкращих творів Самчука по праву вважають повість «Марія» —
про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах
більшовицького геноциду, серед сили-силенної гріхів якого був і чи не
найбільший — Голодомор. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу
Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом з рештою українців
страшного геноциду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця
трагедія, може, і не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною
сторінкою твору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці
уособлена сама Україна. Несхитна в моральних своїх навичках та
переконаннях, але беззахисна перед злом.
|
