(1863 — 1942)
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора
в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих
років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови,
якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці
минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг.
Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.
У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й
українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 —
80-ті рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській
будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші
літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без
чіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок
80-х рр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи
воля?”).
Ранні неопубліковані твори Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок з
народного життя на Буковині”, “Видиво”, “Людина з народу” та ін.)
сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі
сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.
Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті
й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка,
допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури.
Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно
було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української
літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця
80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє
дедалі більший інтерес до його життя.
Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який
зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники
передової інтелігенції. Ставши у 1894р. однією з ініціаторок створення
“Товариства руських жінок на Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету
цього руху в брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”. Письменниця
порушила питання про тяжке становище жінки “середньої верстви”, активно
виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне
людини життя.
Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них
(“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ
своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого
щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні” особисте щастя героїнь
Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними
проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з
обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.
Продовжуючи проблематику “Людини”, повість “Царівна” (1895) свідчила
про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної
манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу
історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888 — 1893),
первісний текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована
повість була в газеті “Буковина” (1895) і того ж року вийшла в
Чернівцях окремим виданням.
Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких
новелах, як “Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська
продовжує розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних
образи жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (1898).
Згодом вона повертається до цієї теми в повістях “Ніоба” (1905), “Через
кладку”, “За ситуаціями” (1913).
Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні”.
Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних
проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської.
“Щоденники” письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х
рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в
його життя з опануванням соціалістичних ідей.
В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця вперше показує людину з народу,
яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині
90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її
тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом
увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством (“Земля”).
Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк
ру-стикальний”, “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”.
Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском
письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість
Кобилянської “Земля”. “Факти, що спонукали мене написати “Землю”,
правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто
фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як
хвилями ридала!..” — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі
“Про себе саму”. Саме це дало підстави Франкові назвати “Землю” твором,
який, крім художньої цінності, “матиме тривале значення ще й як
документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого
лихоліття”.
На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах,
письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається
до абстрактно-символічних тем і образів (“Акорди”, “Хрест”, “Місяць” та
ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні
мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах
“Світ”, “Українська хата”.
Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно
поєднуються в одному з її кращих творів — повісті “В неділю рано зілля
копала”, в основі якої — мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи,
Грицю, та й на вечорниці”, що неодноразово опрацьовувався українськими
письменниками, зокрема М. Ста-рицьким у драмі під однойменною назвою.
Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на
сценах театрів нашої країни.
Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у період, коли Північна Буковина
опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і
тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко
переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти
з українською літературною молоддю прогресивного журналу “Промінь”
(1921 — 1923), з львівським місячником “Нові шляхи”, з харківським
видавництвом “Рух”, де протягом 1927 — 1929рр. вийшли її “Твори” в
дев'яти томах.
У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів
боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові
мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист
засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі” (1917), “Зійшов з
розуму” (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В.
Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.
У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська
звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали
предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці
XIX — на початку XX ст. Так, мотиви “Землі” знаходять своєрідне
продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні
“Вовчиха”.
Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр підпадає під певний вплив
символізму (“Сниться”, “Пресвятая богородице, помилуй нас!”). У романі
“Апостол черні” письменниця певною мірою ідеалізує буковинське
духовенство, наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма
громадянськими й християнськими чеснотами.
Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями
й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже
півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей,
критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом
листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них
лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901р. вони
вийшли окремою книжкою під назвою “Kleinrussische Novellen”. Окрему
ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори
Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.
Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський
грунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних
рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця
загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно
спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в
Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності
прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її
вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій
країні, а й за її межами.
Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема
слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських
літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського
художнього слова.
|
