(Нар. 1936 p.)
Драч Iван
П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної
війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17
жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.
Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за
десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню
освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці,
був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після
армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно,
бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні
курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської
кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці
письменників України.
Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий
поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки —
«Соняшник».
Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем,
як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та
інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими
образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і
через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата,
гостросучасна.
Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим,
ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом,
проголошеним у другій збірці — «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте
себе».
Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До
джерел» (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з
попередніх видань), і в інших.
1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав
чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських
радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш «Зелена
брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена
Державною премією СРСР.
Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут,
у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга,
складена з двох розділів — «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета
на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах
історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім.
Т. Г. Шевченка.
У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене
ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про
нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча —
передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро
драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть
Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло
Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що
відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і
збірку вибраного «Сонце і слово» (1978)
Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р.
відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав
назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і
кінець.
Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя»,
«Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились
спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми»,
1982).
І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для
спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно
«Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої
троянди-шипшини» (обидва твори — в збірці «Київський оберіг», 1983).
Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.
Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в
зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих
видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську,
чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.
|
