Анголенко В'ячеслав Володимирович
Від шкільної парти В'ячеслав закоханий в
українську поезію, а потім і сам став писати.
"Його вірші не писалися для
демонстрації свого вміння або з метою вразити когось. Їх диктувала одна тільки
глибока душевна потреба... Від перших рядків вони приваблюють пружним ритмом,
добірною мовою, глибиною настрою...
Ваговитість і неминучість віршованих
рядків випливали з напружених, часом болісних переживань і роздумів людини,
надзвичайно чутливої до краси й до несправедливості, до гармонійного світу природи
й до дисгармонії сліпої жорстокої поведінки людей. Художність натури молодого
автора сумніву не викликає...", — так написав про молодого красноградського поета
у літературному журналі "Березіль" літературний критик Спілки письменників України
Володимир Брюгтен. Високу оцінку збірці віршів Анголенка дав український поет Іван
Драч.
Молитва
Я молюсь на цей вечір,
На тихе його, ідилічне,
І на
приспане сонцем,
Вколисане вітром лице.
Я молюся так гречноІ благаю,
благаю про вічне:
Про дітей і про вечір,
Про тебе й про вечір оцей.
Це ж я щойно осліп,
Я від щастя осліп, бо солоний,
Як сльоза, сліпий
дощ Надвечір'я розраяв сухе,
Я молюся про хліб,
Про бабусю мою на
ослоні,
І про вечір молюсь,
І про добре молюсь і лихе.
І нехай цю
мою,Цю молитву мою безсловесну
Ткаля-ніч загортає У чорну свою пелену—
Я
молюсь на цей вечір,
А він поряд сидить— не шелесне
-Вже заснув, вже
заснув,вже засну...
