Четверг, 28.03.2024, 21:26
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Категории раздела
В мире интересного [90]
Детские стишки [109]
Детские песенки [163]
Скороговорки [6]
Загадки [45]
Колыбельные [10]
Пословицы и поговорки [158]
Стихи о маме [38]
Умелые ручки [91]
Раскраски [23]
Задачки [17]
Орфография [51]
Правила русской орфографии и пунктуации
Уроки украинской литературы [28]
стихи,рассказы,басни
СМС [52]
картинки, поздравления
Праздники [53]
Все о праздниках
Все об Украине и украинцах [19]
История Украины:обычаи и традиции
Страны и народы мира [44]
Все о странах и народах мира
История [85]
Исторические даты,события,великие люди.
География [7]
Мифология [36]
Развивающие игры [70]
Стереокартинки, стереограммы, волшебные картинки [40]
Биографии поэтов и писателей [198]
Математика [148]
Стихи о временах года [50]
Тайна имени [87]
Тайный язык дня рождения [86]
Украинское народное творчество [222]
Сочинения на русском языке [338]
Сочинения для школьников на русском языке
Сочинения на украинском языке [403]
Сочинения для школьников на украинском языке
Стихи для детей. Кирилл Авдеенко [13]
Авторские стихи для детей.
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Уроки украинской литературы

7 КЛАС

В. Мова (Лиманський)

Вірші

На прогулянках

1.

Зачарований лежу я
Під березами край гаю;
вітерець мене цілує,
шум берез мене впещає.
Ні хмариночки немає
В небі яснім і привітнім;
Воно землю обіймає
Звідусіль шатром блакитним;
Погляд тоне у просторах,
Що синіють в сяйві дня,
І аж дух росте угору —
Що за шир і глибиня!

Ні хмариночки немає
В небі яснім і привітнім;
Воно землю обнімає
Звідусіль шатром блакитним,
А земля — скорбот оселя,
Правди й волі арештарня!
А земля — тісна пустеля,
Чи мертвуща буцигарня!
Дух тут гине від тісноти,
Думка людськая в кайданах!
Гину й я тут від нудоти,
Трачу цвіт надій коханих!

І задуманий лежу я
Під березами край гаю;
вітерець мене цілує,
Шум берез мене впещає,
А із серця жаль зринає
Й невдоволені бажання:
І мене вже докучає
Й тихе вітра цілування;
І ласкавий листя шум
Замість щастя-милування
Наганяє тільки сум,
Витиска з грудей зітхання.



Під хатою

П.

В хмарах, на північ летючих,
Місяць блискучий ниряє:
То поринає він в тучі,
То на блакить виринає.
Місяцю ясний, блискучий!
Серцем з тобою я маюсь:
Вкупі зникаю у тучі,
Вкупі й із хмар вибиваюсь.
Образ твій чистий і ясний
Серця надію ввижає:
В хмарах, як ти, вона гасне,
З хмар, як і ти, виникає.

В хмарах, на північ летючих,
Місяць зусильно ниряє :
Дляється в темних він тучах
Й, вирнувши, знов поринає...
Ось величезная туча
Пащу до його простерла...
Стиснулось серце болюче —
Місяця туча пожерла!
Мряка на землю упала,
Місяця ж більш не діждати!...
Темно й на серденьку стало..
Час мені, мабуть, до хати!



Напровесні

Знову весна розгостилась,
Знову вже тануть сніги,
Знов ручаї у яри покотились,
Знов пучнявіють луги.

Знов і в душі розбудились
Теплі чутоби гуртом.
Знов вона вся розтопилась
Щастям, любов'ю, добром.

Тільки в тих чистих чутобах
Чується й болізний сум,
З серця встає, мов із гробу,
Низка притиснутих дум.

Всім бо весняна година
Щастя і втіхи приводить,
Тільки немає утіхи Вкраїні,
Їй і весною негода.



Заповіт засланця

Вмер козак на самотині,
В тяжкому засланні,
Вмер без свідків, без родини
І без розпрощання.
Вмер козак з нудьги та туги,
В тундрах марно згинув,
Та в листі своїм до друга
Сповідь свою кинув:
«За любов до України
Й рідного народу
Я затратив долю й волю,
І здоров'я й вроду;
Та затратив я даремно,
Вжитку не придбав я,
Бо в неволі на чужині
Вік свій звікував я.
Я загинув, люди добрі,
Без ужитку й слави,
Бо не жив я в тій неволі,
А конав я дляво;
Я не жив, а нидів в мурах,
В дряговинах гинув,
І даремно щирим серцем
До роботи линув;
Бо і способу, ні волі
Я не мав до діла,
І з відчаю никнув дух мій,
І хиріло тіло;
Я загинув, люди добрі,
Без ужитку й слави,
Бо не зжив я свого віку,
А одмучивсь дляво»

*

Вмер козак, юнець бездольний
Кинув білий світ,
Та зоставив братам вольним
Щирий заповіт:
«Коли схочуть вас на муки
Вислать на чужину,
Не давайтесь живцем в руки,
Бийтесь до загину!
Бо стократно краще вмерти
З руки махамета,
Аніж ждати в нудьзі смерти
В північних заметах.
Казнь за волі оборону
Буде вчинком мести;
Вість про неї піде в люди
Й викличе протести.
І западе в живі серця
За правду обида;
До жорстоких катів мерця
Сплодиться огида
І научить глухих чути
І сліпців прозріти,
Розохотить давні пута
З ніг народних здіти.
Коли ж дасись живцем в руки
На тяжке заслання,
Віддасись на тайні муки
Й безвісне конання.
І умреш ти в самотині
Сам один умреш ти,
Позабутий на Вкраїні,
Змучений дорешти,
І не знатиме громада,
Що ти згинув марно,
Тільки кати будуть раді,
Що вбили безкарно.
І про те злочинство враже
Хіба по столітку
Крадькома історик скаже,
Катам невзамітку!
Не давайтеся ж у руки
Катам України,
Не давайтеся на муки,
Бийтесь до загину!

Категория: Уроки украинской литературы | Добавил: Kisa (20.03.2009)
Просмотров: 1046 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2024
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz