ДЛЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОГО ЧТЕНИЯ

Думы

Маруся Богуславка

Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная,
Що у тій —то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
— Гей, козаки,
Ви, бідні невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
— Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера.
Тоді дівка —бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
— Ой козаки,
Ви біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодня субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень.
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
— Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день великдень, сказала!
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала, словами промовляла:
— Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці проходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати.
То на святий празник, роковий день великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
— Ой козаки, ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте.
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурманської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!

Смерть козака бандуриста

На татарських полях
Та на козацьких шляхах
То вже не вовки-сіроманці
Квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть,
Попід небесами літають, —
То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно-жалібно співає.
Гей, і кінь же біля його
Постріляний та порубаний,
І ратища поламані,
І в ладівниці — ні однісінького набою,
І піхви — без шаблі булатної,
Тільки осталася козакові бандура подорожня,
Та в глибокій кишені тютюну півпапушки,
Та люлька-бурулька.
Гей, сидить же кобзар на могилі,
І люлечку потягає,
І на бандурі грає-виграває,
І голосно-жалібно співає:
— Гей, панове-молодці,
Козаки запорожці!
Ой де ж то ви пробуваєте?
Чи до Січі-матері приїжджаєте,
Чи ляхів-ворогів киями покладаєте,
Чи татар-бусурмен
Малахаями, як череду, в полон завертаєте?
Гей, коли б же Бог поміг
Старі ноги розправляти
Та й за вами поспішати,
Хоч би я на останку віку вам заіграв
Та голосно-жалібно заспівав.
Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати,
Уже не здужаю по степах я чвалати;
Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати
І дідом за обідом коня мого заїдати...
Сидить козак на могилі,
На кобзі грає-виграває,
Жалібно співає:
— Гей, кобзо моя,
Дружино моя,
Бандура моя мальована!
Де ж мені тебе діти:
А чи в чистому степу спалити,
А попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити?
А будуть буйні вітри по степу пролітати,
Твої струни зачіпати
І жалібно вигравати,
І будуть козаки подорожні проїжджати,
І твій голос зачувати...
І до могили будуть привертати..