ДЛЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОГО ЧТЕНИЯ
Думы
Маруся Богуславка
Що на Чорному морі, На камені біленькому, Там стояла темниця
кам'яная, Що у тій —то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних
невольників. То вони тридцять літ у неволі пробувають, Божого
світу, сонця праведного у вічі собі не видають. То до їх
дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Приходжає, Словами
промовляє: — Гей, козаки, Ви, бідні невольники! Угадайте, що
в нашій землі християнській за день тепера? Що тоді бідні
невольники зачували, Дівку-бранку, Марусю, попівну
Богуславку, По річах познавали, Словами промовляли: — Гей,
дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем
знати, Що в нашій землі християнській за день тепера? Що
тридцять літ у неволі пробуваєм, Божого світу, сонця праведного у
вічі не видаєм, То ми не можемо знати, Що в нашій землі
християнській за день тепера. Тоді дівка —бранка, Маруся,
попівна Богуславка, Теє зачуває, До козаків словами
промовляє: — Ой козаки, Ви біднії невольники! Що сьогодні у
нашій землі християнській великодня субота, А завтра святий
празник, роковий день великдень. То тоді ті козаки теє
зачували, Білим лицем до сирої землі
припадали, Дівку-бранку, Марусю, попівну
Богуславку, Кляли-проклинали: — Та бодай ти,
дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не
мала, Як ти нам святий празник, роковий день великдень,
сказала! То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє
зачувала, словами промовляла: — Ой козаки, Ви, біднії
невольники! Та не лайте мене, не проклинайте, Бо як буде наш
пан турецький до мечеті від'їжджати, То буде мені,
дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі
віддавати; То буду я до темниці проходжати, Темницю
відмикати, Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати. То
на святий празник, роковий день великдень, Став пан турецький до
мечеті від'їжджати, Став дівці-бранці, Марусі, попівні
Богуславці, На руки ключі віддавати. Тоді дівка-бранка, Маруся,
попівна Богуславка, Добре дбає — До темниці приходжає, Темницю
відмикає, Всіх козаків, Бідних невольників, На волю
випускає І словами промовляє: — Ой козаки, ви, біднії
невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські
утікайте. Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не
минайте, Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій
батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не
збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене,
дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, З неволі не
викупає, Бо вже я потурчилась, побусурманилась Для розкоші
турецької, Для лакомства нещасного! Ой визволи, Боже, нас, всіх
бідних невольників, З тяжкої неволі, З віри бусурманської, На
ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир
хрещений! Вислухай, Боже, у просьбах щирих, У нещасних
молитвах Нас, бідних невольників!
Смерть козака бандуриста
На татарських полях Та на козацьких шляхах То вже не
вовки-сіроманці Квилять та проквиляють, Не орли-чорнокрильці
клекочуть, Попід небесами літають, — То ж сидить на
могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, Та на
бандуру грає-виграває, Голосно-жалібно співає. Гей, і кінь же
біля його Постріляний та порубаний, І ратища поламані, І в
ладівниці — ні однісінького набою, І піхви — без шаблі
булатної, Тільки осталася козакові бандура подорожня, Та в
глибокій кишені тютюну півпапушки, Та люлька-бурулька. Гей,
сидить же кобзар на могилі, І люлечку потягає, І на бандурі
грає-виграває, І голосно-жалібно співає: — Гей,
панове-молодці, Козаки запорожці! Ой де ж то ви пробуваєте? Чи
до Січі-матері приїжджаєте, Чи ляхів-ворогів киями покладаєте, Чи
татар-бусурмен Малахаями, як череду, в полон завертаєте? Гей,
коли б же Бог поміг Старі ноги розправляти Та й за вами
поспішати, Хоч би я на останку віку вам заіграв Та
голосно-жалібно заспівав. Гей, уже ж, видно, мені без бандури
пропадати, Уже не здужаю по степах я чвалати; Будуть мене
вовки-сіроманці зустрічати І дідом за обідом коня мого
заїдати... Сидить козак на могилі, На кобзі
грає-виграває, Жалібно співає: — Гей, кобзо моя, Дружино
моя, Бандура моя мальована! Де ж мені тебе діти: А чи в
чистому степу спалити, А попілець на вітер пустити, А чи на
могилі положити? А будуть буйні вітри по степу пролітати, Твої
струни зачіпати І жалібно вигравати, І будуть козаки подорожні
проїжджати, І твій голос зачувати... І до могили будуть
привертати..
|