Суббота, 24.06.2017, 11:52
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьник

Меню сайта
Категории раздела
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Анализ страниц сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Сочинения на украинском языке » 8 класс

8 КЛАС

8 КЛАС
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антивоєнний пафос у творчості письменників XX сторіччя

XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище — світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих війнах.

Прогресивні письменники минулого також неодноразово зверталися до теми воєн, але саме у XX сторіччі ця тема стала актуальною, як ніколи, і антивоєнний пафос досяг небаченої раніше сили. Проте дійсно антивоєнними творами слід усе-таки вважати не ті, де оспівуються героїзм переможців і перемога над конкретним ворогом, що зображується втіленням зла (цю помилку роблять дуже часто), а саме ті, де засуджується війна як явище взагалі, де її жорстокості протиставляються принципово інші цінності: милосердя та гуманізм, хай навіть безпосередні події війни там оминаються, а увага авторів зосереджується на наслідках трагедії.

Що страшніше — необхідність ризикувати власним життям із зброєю в руках чи виявитися потім представником «втраченої генерації»? З цією проблемою ми зустрічаємося у романі німецького письменника Еріха Марії Ремарка «Три товариші». Його герої потрапляють на війну вісімнадцятирічними юнаками — вона перекреслює увесь їхній минулий досвід, та повернення до мирного життя, про яке вони так мріяли, Ленцу, Кестеру й Роббі приносить лише нову зневіру. Вони виявляються зайвими в суспільстві, в якому живуть. Навіть по закінченні воєнних дій війна дається взнаки — хтось помирає від виниклої через неї хвороби, як Патриція, інші продовжують страждати від тілесних та душевних ран. Ідуть із життя люди, продовжують ламатися спустошені війною душі.

Остання тема глибоко розкривається у творчості іншого німецького письменника — Генріха Белля у збірці «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа,..», «Де ти був, Адаме?» та інших. Війна у його зображенні — щось абсурдне: це коли вчорашній школяр, а нині солдат, без рук і без ноги опиняється у госпіталі, розташованому в колишній гімназії, й сам не розуміє навіть, за які ідеї воював.

Схожі емоції відчувають герої американського письменника Ернеста Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє!», хоча причина цього дещо інша: вони намагаються втекти від війни, яку їхня свідомість не дозволяє прийняти. Генрі обирає цей шлях не тому, що він боягуз — війна здається йому безглуздою: то його несправедливо нагороджують медаллю, то так само несправедливо збираються розстріляти. Кидаючи зброю, він висловлює протест проти війни, а коли його кохана помирає, Генрі втрачає надії на майбутнє. Мир знайти неможливо, війна живе у душах людей, вона — скрізь.

Схожі мотиви можна знайти і у Вільяма Фолкнера («Солдатська винагорода») або у Джона Дос Пассоса («Три солдати») та багатьох інших.

Герой французького письменника Робера Мерля, сержант Жульєн Майя («Вікенд на березі океану») теж бачить лише безглуздість війни: «...не існує воєн справедливих, або воєн священних, або воєн за праве діло. Війна абсурдна по самій своїй сутності». Ця людина за своїми моральними принципами не визнає будь-якого вбивства і не може вибачити собі за те, що вимушена була знищити навіть тих, хто цілком заслуговував смерть. Свій вчинок, який будь-хто визнав би справедливим, Майя сприймає як зраду власних цінностей, а його загибель наприкінці роману дуже схожа на самогубство. До речі, роман «Вікенд на березі океану» був нагороджений Гонкурівською премією 1949 року.

Абсурдність війни саме як явища розкриває й популярний американський письменник Курт Воннегут. У творі «Бойня номер п'ять, або хрестовий похід дітей», що має підзаголовок «службовий танець із смертю», він не обмежується традиційними реалістичними засобами — цей роман має зовнішні ознаки фантастичного жанру. Але мандри героя Біллі Пілігрима у часі і просторі та спілкування з інопланетянами насправді лише художній прийом, який допомагає читачеві зрозуміти: справжня проблема не в конкретиці саме Другої світової війни чи зруйнуванні Дрездена, навколо якого обертається сюжет, причини лежать значно глибше. Вони вічні, але для того, щоб зрозуміти їхню природу, чи хоча б відчути усю складність проблеми, треба інколи відірватися від стереотипів чи особистого ставлення до тих або інших подій і подивитися на себе й на світ «з іншої планети». Тоді відкриваються парадоксальні речі — люди носять у собі війну не лише після неї, вона живе у їхніх душах ще раніше, передаючись від покоління до покоління, коли справедливі цілі та славетні перемоги оспівуються у книжках або легендах, від яких «війна буде здаватися такою чудовою, що війни підуть одна за одною. А воювати пошлють дітей...»

Оце, мабуть, і є істинним антивоєнним пафосом — відшукати корені цього жахливого явища, і вже на такому рівні усвідомлення намагатися сказати усім війнам, минулим і майбутнім, тверде «ні!».
 


Источник: http://www.ukrlit.vn.ua
Категория: 8 класс | Добавил: Kisa (25.10.2010)
Просмотров: 409 | Теги: ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск
Облако тэгов

Copyright MyCorp © 2017
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz