Чудовими краєвидами, щедро врожайними
садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки — до
жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі
1986-го. Звідтоді ця земля стала називатись зоною — скаліченою,
непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи
здригнулись серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих
серцях уже шістнадцять років і ще надовго лишиться в пам'яті людства.
Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою віхою відліку в історії
атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю
сила атома і як неймовірно важко вгамувати її.
Шістнадцять років —
це мить, зовсім небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається
тепер нам той дочорнобильський світ — спокійний, неквапливий! Світ без
катастроф, жертв, без стресових ситуацій, що випали на долю мільйонів
людей після Чорнобильської трагедії:
Жилось легковажно,
Жилось безбережно,
Та вибух дістав
нас —
Пожежа!
Найперший удар стихії прийняла на себе
воєнізована пожежна частина атомної станції. Пожежники добре розуміли,
на що йшли, опинившись у самому пеклі смертельної радіації. Та за їхніми
плечима були їхні ж діти, рідні, земляки, весь отчий край. Ціною
неймовірних зусиль, а часом і ціною життя, зупинили чорнобильські
пожежники вогневу стихію, що вирувала над аварійним енергоблоком. Вічна
їм слава і пам'ять!
Уже з перших годин, днів численні наші співвітчизники не вагаючись
стали до боротьби з грізним і невидимим ворогом: щоденно несли
небезпечні вахти біля розпеченого реактора, очищали від радіації поля,
сади й житло, щиро приймали у себе переселенців... Так починався літопис
всенародного подвигу.
...Евакуація. Цей термін воєнного часу, що жив тільки у пам'яті
людей, які пізнали лихоліття часів Вітчизняної війни, увірвався в наше
сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей з
обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.
Чим можна зміряти їх горе?
Чорнобильське лихо... Радіація... Радіонукліди... Скільки тривоги
внесли ці слова в наше життя! З'явились нові тривоги, і головна з них —
майбутнє нашої планети. Біда причаїлася скрізь: і в ґрунті, й у воді, у
повітрі, в їжі. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цій
страшній «зоні»... Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть;,
ніколи...
Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. От уже минає
шістнадцятий, а буде тридцятий, шістдесятий. Та біль не вщухає, тривога
не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.
Чорнобиль
атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі
Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.
