Обряд обжинків відзначав український нард давно, продовжує відзначати і в наш час.
Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом
серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива,
збіжжя звозили на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний
звичай проведення обжинкових свят.
У день завершення косових хліба господарі залишалися вдома,
готуючись до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви,
пекли, прибирали у дворі, в світлиці.
На полі женці доручали
вижинати останні стеблі найкращому косареві і найвправнішій
в’язальниці. Приготувавши обжинковий сніп, женці качалися по стерні,
борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові сили до
одвічної праці.
Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп
головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував
Господу Богу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися,
хрестилися. Після цього усі гуртом з піснями йшли в село до господаря.
Попереду йшла жінка зі снопом, зв'язаним із закрутом, за нею йшов косар
з обжинковим снопом, а потім всі інші зі своїм робочим інвентарем.
Ставши коло воріт, женці викликали господаря, той відчиняв ворота і
просив усіх у двір за святковий стіл.
Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а
потім — усе те, що було на столі, зі словами: «Да освятиться сей хліб
насущний!».
Так наші предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Богові за врожай.
