Твір-оповідання за картиною І. С. Їжакевича «Мені тринадцятий минало»
Коли виповнилося Тарасові дев'ять років, померла його мати... У дванадцять став він круглим сиротою. Як жити? Де дітися?
Пожаліли люди малого: взяли пасти вівці громадські. Вигнав Тарас ягнят за село. Пасуться вівці, тісно збившись до гурту.
Вмостився
пастушок на випаленій сонцем траві. Глянув на небо — сіре, непривітне.
Розкрив торбинку, а в ній — азбука. Неначе світліше стало на душі у
Тараса, радісніше. І пригадалося, що це увесь його сирітський спадок,
усе, що від батька-матері сиротині залишилося.
Старенький дірявий брилик і торбина відкинуті вбік. Переписує Тарас
літери. Проведе риску, довго милується, до іншої приміряється. Хочеться
Тарасові навчитися і писати, і читати. І вірить пастушок, що збудеться
його бажання. А серце хлопчикове б'ється — завмирає від захвату.
Це ж про оці хвилини, про своє сирітське життя напише згодом
великий Кобзар у вірші «Мені тринадцятий минало»; Саме так назвав свою
картину про Шевченкове дитинство видатний український художник Іван
Сидорович Їжакевич.
